Весілля тривало до пізньої ночі. Музика не стихала, столи ще були повні, гості не збиралися розходитися. Катя і Андрій були неймовірно щасливими, адже свято вдалося. Було багато подарунків, приємних сюрпризів і радісних облич.

Але все одно вони були втомлені, зараз хотілося виспатися аби поїхати у медовий місяць.

Коли мати Андрія дала їм сертифікат на оренду будиночка в Карпатах на цілий місяць, молодята заплескали в долоні.

Вони давно про це мріяли. А тут цілий місяць вони можуть насолоджуватися красою гір!

Вони лягали з думкою про те, яким чудовим буде завтра.

На вокзалі було людно. Вони майже бігли, боячись запізнитися. Коли поїзд уже стояв, Катерина відчула, як напруга відпускає. У вагоні вони сіли поруч, не розмовляли кілька хвилин, просто дивилися у вікно.

— Нарешті, — сказала вона.

— Тепер спокійно, — відповів Андрій.

Дорога була довгою. Вони заснули, прокидалися, знову дрімали. Коли приїхали, сонце вже хилилося до заходу. База відпочинку виглядала тихою. Адміністратор швидко оформив заселення і показав дорогу до будиночка.

Всередині було чисто і просто. Дві кімнати, невелика кухня, стіл, кілька стільців. Катерина обійшла приміщення, відкрила вікно.

— Мені тут подобається, — сказала вона.

— І мені, — відповів Андрій.

Вони навіть не вечеряли. Лягли відразу, втома накрила різко. Катерина подумала, що вперше за довгий час ніч буде справді тихою.

Стук у двері був різким і настирливим.

Андрій розплющив очі, не відразу зрозумівши, де він. Потім почув ще один удар у двері. Він потягнувся до телефону.

— Сьома ранку, — пробурмотів. — Хто це може бути.

Катя сіла на ліжку.

— Може, помилилися?

— Зараз дізнаюся.

Він накинув халат і пішов до дверей.

Андрій відчинив двері і кілька секунд мовчав. Перед ним стояла його сестра разом із чоловіком. Обоє були в куртках, за спинами — дві валізи. Сестра усміхалася так, ніби вони домовлялися про цю зустріч заздалегідь.

— Ти не жартуєш? — тихо запитав Андрій.

— Ні, — відповіла вона. — Ми приїхали.

— Куди саме?

— Сюди. Відпочивати.

Він машинально подивився на валізи, потім назад на обличчя сестри, ніби шукав пояснення.

— У нас тут медовий місяць, — сказав він.

— Знаю. Але ж ми родина. І ми теж давно не відпочивали.

Катя підійшла ближче, зупинилася в коридорі.

— Що відбувається?

— Ми тепер разом відпочиватимемо, — сказала сестра. — Правда, чудово? Ти ближче познайомишся зі мною, а я з тобою.

Вона зайшла в будиночок без дозволу, оглядаючись довкола.

— Непогано. Дві кімнати. Нам підійде.

— Нам — ні, — сказав Андрій. — Це не обговорювалося.

Сестра знизала плечима.

— Мама сказала, що будиночок спільний. Вона так замовляла.

— Чому ми про це не знали?

— Слухай, ми оплатили частину, мама оплатила частину. Так дешевше.

Катя мовчала. Вона дивилася, як чужі люди вже відкривають шафи і ставлять валізи на підлогу.

— Ми не планували жити разом, — сказала вона спокійно.

— Плани міняються, — відповіла сестра. — Зате не буде нудно.

— Ми хотіли бути самі, — сказав Андрій.

— У вас все життя попереду. А нам теж хочеться відпочити.

Сестра зняла куртку і повісила її на спинку стільця.

— Я голодна. Тут є кухня? Катю, що ти вирішила приготувати своєму чоловікові?

— Ми збиралися снідати в кафе, — відповів Андрій.

— Навіщо витрачати гроші. Мама казала, що тут усе є.

Він нічого не відповів. Вийшов надвір і набрав номер матері.

— Мамо, що це означає?

— А що такого?

— Чому вони тут?

— Так дешевше.

— Це наш будиночок.

— Не перебільшуй.

Він повернувся всередину з відчуттям, що розмова нічого не змінить.

— Ми сьогодні підемо, — сказав він Каті. — Прогуляємося.

— Добре, — кивнула вона.

Вони вийшли, залишивши будиночок на сестру і її чоловіка, які вже сварилися з приводу сніданку.

Вони пішли далеко від будиночка. Спочатку мовчали. Катя дивилася під ноги, Андрій ішов поруч, засунувши руки в кишені.

— Я не так уявляла собі це, — сказала вона.

— Я теж, — відповів він.

— Ти знав, що так буде?

— Ні. Якби знав, ми б не приїхали.

Вони зайшли в невелике кафе неподалік. Сіли біля вікна, замовили каву і щось просте на сніданок. Катерина повільно помішувала ложкою, не дивлячись на чашку.

— Мені неприємно, — сказала вона. — Ніби ми комусь заважаємо у власному житті.

— Вони так не думають, — відповів Андрій. — Для них це нормально.

— А для нас — ні.

Він кивнув. Говорити більше не хотілося.

Перший день вони провели в прогулянках. Ходили стежками, дивилися на гори, намагалися не думати про будиночок.

Повернулися пізно. У домі було шумно. Сестра і її чоловік голосно обговорювали щось на кухні. Коли побачили їх, лише кивнули.

— Ви де були? — запитала сестра.

— Гуляли, — відповів Андрій.

— А вечеря?

— Ми поїли.

Вони зайшли до своєї кімнати і зачинили двері. Проте спати не вдалося. Було чути розмови, кроки, звук посуду. Потім двері грюкнули. Хтось підвищив голос. Катерина лежала з відкритими очима.

— Я так не зможу, — прошепотіла вона.

— Я знаю.

Наступні дні були схожі. Вони виходили рано, поверталися пізно. Бували на екскурсіях, їздили в сусідні села, сиділи в кав’ярнях. У будиночку з’являлися лише переодягнутися. Сестра з чоловіком влаштовували сварки:

– Ми не взяли достатньо грошей аби купити їжу, ви маєте вкладатися разом з нами.

– У нас все добре. – казав брат

– Який ти! Ні аби сестрі зробити приємність та оплатити харчування. Отак всі гроші викинете на вітер, а толку? Сімейне життя так не живеться.

Це повторювалося щодня, сестра вчила як правильно жити сімейне життя. Катерина не витримала.

— Андрію, — сказала вона. — Давай поїдемо.

— Куди?

— Хоч куди. Я не відпочиваю.

Він мовчав кілька секунд.

— Добре, — сказав нарешті.

Вранці вони зібрали речі. Сестра вийшла в коридор, здивовано дивлячись на валізи.

— Ви куди?

— Туди, — відповів Андрій.

— Через нас?

— Так, ти зіпсувала нам медовий місяць. Його першу частину. Але я хочу пам’ятати геть інше, тому насолоджуйся відпочинком і можеш маму покликати, вона точно буде готувати та прибирати.

– І покличу.

– Вперед.

Вони поїхали в готель неподалік. Номер був простий з чудовим краєвидом. Уперше за кілька днів вони заснули спокійно.

Решту відпочинку вони провели спокійно. Гуляли, їздили на короткі екскурсії, сиділи в кафе. Про будиночок майже не згадували. Сестра не дзвонила, мати теж мовчала.

Перед від’їздом вони все ж зустрілися на вокзалі. Сестра виглядала невдоволеною, як і його матір, яка таки приїхала.

— Де ви пропадали? — запитала мати. — Нам довелося гроші позичати.

— Ми змінили житло, — відповів Андрій.

— Міг би й попередити. Сестрі треба помагати, я не зможу ввесь час вас мирити!

— Мамо, у сестри є чоловік. І досить таких подарунків, а потім дивуєшся, чому ніхто не вдоволений. Ти чула, що скупий платить двічі?

Чоловік сестри стояв осторонь і мовчав. Поїзд прийшов швидко. Розмова обірвалася сама собою.

Коли вони повернулися додому, мати прийшла того ж дня. Вона була роздратована.

— Навіщо ви так зробили? — почала вона з порога.

— Ми просто поїхали, — сказав Андрій.

— Не могли потерпіти?

— Це був наш медовий місяць.

Мати важко зітхнула.

— Я хотіла як краще.

— Я знаю, — відповів він. — Але наступного разу ми самі вирішимо, як краще для нас.

Катя мовчки накривала на стіл. Вона не втручалася в розмову. Коли мати пішла, у квартирі стало спокійно.

— Ти не шкодуєш? — запитала вона пізніше.

— Ні, — відповів Андрій. — А ти?

— Ні.

Вони сиділи поруч і були впевнені, що надалі будуть самі керувати своїм життям. Але чи їм це вдасться?