Ірина завжди намагалася підтримувати мирні стосунки зі свекрухою Ольгою Василівною. Однак стосунки ці не можна було назвати ідеальними. З самого початку їхнього знайомства Ірина зрозуміла, що Ольга Василівна — жінка з чіткими поглядами на життя і багато чому вчить, навіть якщо це не завжди було необхідно. Ірина була вдова з маленьким сином, і це одразу ставило її в дещо незручне становище в очах свекрухи. Проте, незважаючи на це, Андрій, її чоловік, завжди був на її боці, і в сім’ї було все нормально.

Однак Ольга Василівна, як і кожна «справжня» господиня, не могла пройти повз жодну дрібницю і обов’язково пропонувала свої поради в їхній квартирі. Як правильно мити посуд, як варити борщ, скільки разів на день треба витирати пил — у її розумінні, це були базові правила для гармонійного життя. Ірина, в свою чергу, сприймала ці поради з посмішкою, адже вона не хотіла конфліктувати. Але щоразу це все більше починало їй набридати.

Через кілька місяців, коли свекруха знову і знову вирішила перевірити, як Ірина справляється з домашніми справами, та зрозуміла, що її терпіння ось-ось закінчиться. Вона знала, що Ольга Василівна ніколи не дасть їй спокою, і навіть коли Ірина старалася робити все «правильно», свекруха завжди знаходила причину для зауваження.

Одного вечора, коли родина вечеряла, Ірина вирішила, що прийшов час змінити ситуацію. Вона знала, що їй потрібно було проявити ініціативу. Не в її стилі було мовчки терпіти всі ці поради, але вона також не хотіла сваритися. Тому їй прийшла в голову ідея, яку вона потім детально обговорила з Андрієм.

— Андрію, завтра вихідний, я хочу, щоб ми поїхали до твоєї мами, — сказала Ірина, поклавши виделку на тарілку.

Чоловік подивився на неї з подивом, але з розумінням. Він вже звик до її несподіваних ідей.

— Ну, давай. І що ми там будемо робити? — запитав він, відчуваючи, що це не просто так.

— Ми будемо робити те, що ти завжди робиш. Ти ж любиш, коли вона тобі вказує, як правильно жити, — продовжила Ірина. — Я буду все робити, як вона мене вчить. Як вона вважає за потрібне. Я буду готувати, прибирати, виховувати дітей і все, що вона скаже.

Андрій засміявся.

— О, ну це цікаво! Ти маєш на увазі, що будеш точно так, як вона?

— Так! І побачимо, як це бути під постійним контролем, — сказала Ірина з усмішкою.

Діти, почувши розмову, підхопили ідею і почали весело радіти, тому що їм завжди було цікаво, що ж буде, коли мама вирішить зробити щось незвичайне.

Вранці, як і було заплановано, вся родина вирушила до квартири Ольги Василівни. Ірина принесла валізи, наче вони переїжджали на постійне місце проживання. Свекруха, побачивши їхній багаж на порозі, була здивована, але вирішила не питати зайвих запитань.

— Здрастуйте, мамо! — сказав Андрій, заходячи в квартиру.

— Що це таке? — запитала Ольга Василівна, не розуміючи, що відбувається.

— Ми вирішили пожити у вас деякий час. Поки що ми тут, ви нас навчите, як правильно жити, — відповіла Ірина, дивлячись на свекруху з усмішкою.

— Як це? — запитала Ольга Василівна, заплутавшись.

— Ну, ви ж часто даєте поради, як правильно готувати і прибирати. Як дітям бавитися, як уроки вчити і одяг шанувати. Тому ми тут, щоб навчитися всьому, що ви вважаєте правильним, — пояснила Ірина.

Ольга Василівна не змогла зразу зрозуміти, чи це якийсь жарт чи серйозна пропозиція, але вирішила не виявляти сумнівів і кивнула головою.

— Ну, добре. Якщо ви вже так вирішили… — сказала вона, розгублено дивлячись на них.

В наступні дні Ірина почала втілювати свій план. Вона питала у свекрухи поради щодо кожної дрібниці: як правильно мити посуд, скільки води наливати у каструлю для супу, як складати речі в шафу. Всі ці деталі, на які раніше вона не звертала уваги, тепер стали важливими. І кожен раз, коли Ольга Василівна робила зауваження, Ірина відповідала з посмішкою і робила все по її інструкціях.

Ольга Василівна спочатку радо пояснювала невістці, як все має бути, але далі її питання почали її дратувати.

Одного вечора Андрій приніс букет квітів і Ольга Василівна поставила його на кухні у вазу. Ірина вирішила поправити вазу і злегка її посунула, свекруха пересунула на очах у Ірини, але та посунула знову так, як їй хотілося. Ірина знову пересунула, коли заходила на кухню, а свекруха ставила назад, коли сама була там.

На столі з’явилися перші пелюстки від такого трясіння букетом, але жінки не зупинялися.

— Мамо, а не важко вам постійно все контролювати? Це дуже складно, коли постійно вказують на кожен ваш крок, – питала при цьому Ірина в свекрухи.

Ольга Василівна на кілька секунд замовкла, а потім сказала:

— Ну, це ж звично. Я ж так завжди робила…

— Знаєте, мамо, іноді краще просто дати людям зробити щось по-своєму. Я думаю, ми всі можемо навчитися чогось корисного один від одного, без постійного контролю, — сказала Ірина, дивлячись на неї з розумінням.

Свекруха лише знизала плечима, бо не розуміла для чого робити по-іншому те, що й так робиться за її стандартом ідеально.

Вона зайшла на кухню і побачила, що невістка знову пересунула квіти, трішечки, але вона помітила.

– Чому ти переставляєш букет?, – спитала вона роздратовано, збираючи пелюстки зі столу.

– Я хочу допомогти квітам довше побути свіжими, ви їх на сонце сунете.

– Я хочу аби вони світилися сонячним промінням.

– Але це пришвидшить їх висихання, – знизувала плечима Ірина.

Йшов час, діти не вступалися, Ольга Василівана мріяла про одну команду для дітей – кроком руш з її квартири.

Але ж не могла вона вигнати сина і любого онука.

Ірина не совала більше вазу, зате взялася закривати фіранку. Око в Ольги Василівни почало сіпатися, особливо, коли

Ірина ставила сотні запитань до елементарних речей:

– Воду солити до того, як кидати продукти, чи після того?

– Порошок сипати в барабан чи в відсік?

– Мило краще брати господарське чи гіпоалергенне?

– Спочатку пилососити і потім витирати пилюку, чи витирати пилюку, а потім пилососи ти?

– Штори прасувати чи так вирівняються?

– Вікна мити газетою чи тканиною?…

Коли невістка заходила на кухню щось готувати їсти і питала чи перемішувати страву за годинниковою стрілкою чи проти, то свекруха не витримала:

— Ти все освоїла, Ірино, думаю, готова вертатися додому і гарно піклуватися про свою родину.

— Мамо, ми все освоїли, — дякувала Ірина, — і навіть ви трохи змінилися.

Ольга Василівна не приходила до невістки більше без попередження, казала, що впевнена в її господарності.

Вони обидві отримали уроки, і тепер могли по-новому оцінити один одного.