До семи років я собі була дитина як дитина, а потім стала старшою сестрою і автоматично стала винною перед молодшою:

– Ти доросла і маєш її глядіти, годувати, бавити, допомагати з навчання і в житті.

Десь отак коротко виглядали материні настанови щодо моїх обов’язків перед Іванкою. Це єдине на що я мала в цьому житті пригодитися. Мама мало цікавилася тим, що я в житті хочу досягнути і лиш відмахувалася:

– Іванці треба сорочку на виступ, а ти знову зі своїми розмовами. Заміж вийдеш і на тому в житті буде крапка.

Я й справді вийшла заміж вдало, ми з чоловіком поїхали на заробітки та заробили на власну квартиру, дуже тому тішилися і запросили всіх родичів на гостину.

– Ой, що то є – стіни! От Іваночка мені онучка подарувала – ось чим є тішитися.

Іваночка подарувала одного онучка, а далі другого і жити в материній двокімнатній квартирі стало їм важко. Але мама вперто не відпускала від себе її, мовляв, вона діти бавить, а молоді хай заробляють гроші.

Коли ж я привела на світ Андрійка, то мама так біля мене не крутилася:

– Ой, дивина яка, дитина. От в Іванки проблеми, бо двоє і треба на них заробити, а у вас достаток з усіх боків сиплеться!

Більше мама до мене не приходила і не допомагала з малюком, бо у неї були діти сестри, яких треба було забирати з садочка.

– Я така натомлена, нема коли й вгору подивитися, – казала мені, коли телефонувала пожалітися на Іванку.

Я в такі моменти її підтримувала і казала, що сестра геть совість втратила, якщо на маму все звалює. Проте, згодом зрозуміла, що мама все переказує сестрі і від того у нас дуже натягнуті стосунки, бо вона за словом в кишеню не лізе. Тому потім я просто мовчала в слухавку і все.

Йшов час, а питання житла стало дуже гостро і вже на те пішло, що маму сестра взагалі просила виїхати, а вони їй будуть знімати однокімнатну квартиру. Ось тоді мама й прибігла до мене.

– Наталко, твій чоловік має бригаду і грошей купу заробляє, попроси хай візьме Іванчиного чоловіка на роботу, бо вони хоч так на квартиру зароблять. Я вже сили не маю, діти виросли, вже їм рота не закриєш, а я спокою хочу.

Я тоді маму й пожаліла, попросила чоловіка і той хоч і не хотів, але згодився. За три місяці вернувся мій Славко з бригадою додому, наче все було гаразд, як прилітає до нас Іванка.

– А що це ти, Наталко, вирішила ще й на моєму Вадимові доробитися? Що це за плата за оренду інструментів? То він має за таке платити? То ми не родичі? Чому він найменше заробив за всіх?

Славко їй пояснював, що він найменше заробив, бо повільно робив, а платять за квадрати. Працював він інструментами на які всі скидалися і він мав за то платити теж, як буде краще і вправніше робити, то заробить більше, але та нічого не хотіла слухати, сказала, що знати мене не хоче.

За нею прибігла мама і теж зо дві години співала на всі голоси, що ми на сестрі вирішили нажитися, що я мала б навпаки, сестрі допомогти, а я отак вчинила. Казала, що вона мене не так виховувала.

– Мамо, та ти мене взагалі ніяк не виховувала! Ти все життя моє те й робила, що виховувала з мене служницю для Іванки! Досить з мене цього всього!

Отак я вийшла крайньою, бо й чоловік на мене образився, адже я на пустому місці зробила йому купу неприємностей.

– Вадим мені три місяці нерви псував і тепер я ще отаку маю подяку, – казав мені чоловік.

Я дуже розгублена і не знаю, що мені робити, щоб все владнати!?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота