Чоловік змінився не одразу, по краплині, по фразі, по вчинку він відкривався зі сторони, яку мені ніколи не показував. Я була молода і сприймала його слова за віру, адже в них була логіка, як і у вчинках.

Наприклад, каже він мені таке:

– Ми купимо моїй мамі гарний подарунок, бо у неї день народження.

Я ж не проти, адже свекруха багато для нас зробила, бо ми живемо в квартирі, яку вони зі свекром для нас купили. Коли ж справа дійшла до дня народження моєї мами, то чоловік і не згадав про нього. Коли ж я сказала, що треба купити подарунок, то відповів:

– Але щось не дороге, у нас немає грошей.

Ми й справді не дуже мали гроші, бо молоді, платять не багато, та й піти кудись хочемо і одягнутися гарно. Моя зарплата була ще меншою, ніж у Олега, адже він працював у батька на фірмі. Проте, свекор не взяв сина одразу на керівну посаду, сказав, що він має почати з основ.

Я попросила аванс і купила мамі так само гарний подарунок, але ситуацію запам’ятала.

А далі й почалися такі натяки, мовляв, хто менше заробляє, той має більше працювати по дому. Я заробляла вдвічі менше, тому після роботи мала все прибирати та готувати їсти, а чоловік сидів спокійно за комп’ютером.

І так поступово з коханої жінки я перетворилася в безкоштовну домробітницю.

Коли я казала чоловікові, що не хочу такого розподілу праці, то він тільки усміхався:

– То заробляй більше за мене і тоді я буду мити підлогу.

Можна було б піти від нього, але я пам’ятала Олега іншим, який мене любив, який боявся мене втратити, який докладав зусиль аби я була поруч з ним. А тепер ставиться до мене, як до мало оплачуваного співробітника.

Я пішла на розраду до подруг, а вони почали наполягати, що треба такого чоловіка кидати, раз він не цінує, то й нема чого з ним жити. Я не хотіла цього, хоч вони й мали рацію. Тоді я пішла до мами порадитися, вона ж мені точно не порадить поганого.

Мама вислухала мене уважно, а тоді й каже:

– Доню, у тебе два виходи: або ти змусиш чоловіка поважати себе, досягнувши більшого, ніж він, або шукай собі іншого. Легко не буде і ти маєш наважитися на щось одне і не спинятися на півдорозі.

Вона почала мені пояснювати, що якщо людина міряє тебе такою міркою, то по-іншому вже й не зможе.

– Він до такого навчений, доню, ти ж бачила, яка у нього родина.

Звичайно, я бачила, як свекруха походжає господинею по нашій квартирі, як питає чи мої батьки брали холодильник по акції, як завжди починає розмову про себе і навіть не спитає, як там мої рідні.

І я вирішила за своє щастя боротися. На роботі мені й пощастило і водночас я доклала зусиль аби стати старшим менеджером. Я зараз усміхаюся, але найважче на роботі працювати, хіба не так? То на одне відволікаєшся, то на інше, то на завтра перекладаєш роботу, а далі вже й клієнт вибирає іншу компанію.

Через рік наші зарплати з Олегом зрівнялися, але й тут чоловік почав хитрувати:

– В такому випадку будемо обов’язки ділити.

– Добре, – погодилася я.

На наступний місяць моя зарплата була на десять гривень більшою, ніж у чоловіка і я гордо показала йому роздруківку.

– Пов’язуй фартух, любий.

– Але це лише десять гривень!

– Це аж більше ніж у тебе.

Після того, як чоловік цілий місяць прибирав та готував, то на наступний вже випросив у батька більшу зарплату.

– Знаєш, Ілонко, – сказав він мені, коли я спитала чи мені все знову самій робити, – ми будемо робити разом. Поділимо обов’язки.

– Ну, нарешті до тебе дійшло, – відказала я, – ти розумієш, як вів себе?

– Так, розумію і не просто розумію, а й відчув, як це.

Історія була б вичерпана, але доля знову дала мені шанс показати себе.

Як я вже й казала, батьки у Олега були заможні, проте, це не вберігає від проблем зі здоров’ям. Свекор потребував дуже дорогого лікування. Вони продали свою квартиру і машини, переїхали жити до нас, але все одно на другий шанс не вистачало.

Тоді я пішла до керуючого банком, де я працюю і уклала з ним угоду.

– Ілоно Василівно, я готовий виділити вам позику, але я маю знати, що ви будете керувати відділом принаймні п’ять років безвідмовно.

Я погодилася. Ми відправили свекра за кордон і його поставили на ноги.

Далі й мої батьки пригодилися, бо погодилися пустити свекрів жити до себе, у нас мальовнича природа, чисте повітря і корисна їжа – що ще хотіти?

Свекруха не так швидко змінилася, вона сказала, щоб ми йшли на орендовану квартиру, а вони з батьком вернулися в місто. Проте, свекор наполіг, щоб він відновився ще з рік і тоді можна буде говорити про місто.

Я дуже змінила думку про батька мого чоловіка, він виявився людиною, яка вміє бути вдячною.

За рік він вернувся на керуючу посаду, а ми з Олегом переїхали на орендовану квартиру, вирішили поступитися свекрусі, адже вона цю квартиру вибирала, як вона заявила.

Далі свекор поміг мені закрити всі виплати, чоловік мені був вдячним, що я так підтримала його батька. Більше не було мови про те, на скільки я менше за нього заробляю, хто мої батьки і в чиїй квартирі ми живемо.

Свекруха на всіх домашніх святкуваннях підіймає тему дітей, хоч добре розуміє, що я маю зобов’язання.

– Ой, дивися, Ілоно, бо приведе нам спадкоємця якась інша. Я вже онуків няньчити хочу. Всі мої подруги з онуками гуляють, тільки я одна на те дивлюся.

В такі моменти свекор дивиться на дружину і під його поглядом вона замовкає. В такі дні Олег мені каже:

– Мені шкода, що я перейняв манеру спілкування матері.

– Справді, ти це помітив?, – усміхнулася я.

– Так, недавно. Завжди думав, що так правильно.

Я не знаю чи так правильно. Якщо так прослідкувати за цією історією, то я не помітила підтримки свекрухи ні чоловікові, ні синові, про себе й мовчу. Вона була невдоволена продажем її улюбленої квартири, її улюбленої машини, скаржилася на комарів у нас в селі, та півня, та гавкіт, та нявкіт. Далі ми мали поїхати з квартири, бо вона там житиме і там їй не подобалося, бо далеко до її подруг. Зараз невдоволена тим, що не має онуків. Я не знаю чи зможу взагалі їй вгодити. Як ви гадаєте?

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота