Притча про очікування

В ляльки так часто закривалися й відкривалися її великі сині очі, що перехожі одразу розуміли, чому вона опинилася на смітнику – механізм заїло. Але лялька просто не могла повірити, що вона зараз в такому місці, коли лише кілька днів тому була в гарній квартирі, а перед тим в дитячому магазині.

Вона точно пам’ятала, як якийсь чоловік спитав продавчиню, які зараз ляльки модні, бо йому треба подарувати доньці, яку він давно не бачив. А та й запропонувала йому Лізу.

– Вона вміє говорити, відкривати і закривати очі, може навіть повторювати слова, головне не мочити механізм.

А ви подивіться, як у неї гнуться руки, а які вії, натуральні! Ваша дитина буде у захваті.

Чоловік погодився і купив ляльку, ще купив солодощі і квіти. Напевно для дружини.

Ліза вже уявляла як дівчинка з нею гратиметься, як вкладатиме її спати, розчісуватиме волосся і міцно-міцно обійматиме.

Чоловіка в квартирі зустріли привітно, дитина кинулася до подарунків, потім пхинькнула.

– Ти що купив? Я давно такими ляльками не граюся! Не міг нормальний подарунок купити?

– Що? Нормальний подарунок? Ти знаєш, скільки вона коштує?

– Вічно ти все грошима міряєш, – втрутилася в суперечку дружина.

– А як не міряти, коли ви обоє на моїй шиї сидите і хоч би слово «дякую» сказали!

– «Дякую», тату, що зіпсував мені вечір!, – гримнула донька дверима.

Ліза нічого не розуміла, адже доньці було на вигляд років десять, вона цілком могла з нею бавитися.

Вона лежала в коридорі і слухала, як далі вже дорослі між собою сперечалися. Ліза не розуміла, чому цього чоловіка так зустрічають вдома, який він купив, обладнав і щойно ще приїхав з роботи і привіз грошей.

Жінка казала, що він зобов’язаний про них піклуватися, а якщо не може, то вона з радістю від нього піде, бо стомилася за все дякувати і його возвеличувати.

– Тоді, якщо так, то я подивлюся, як ви будете жити на одні аліменти!

Лізі було зрозуміло, що батько не знав своєї дитини, не знав, що вона любить і про що мріє, бо завжди працював далеко.

Донька теж не знала, що батько на щось годиться більше, ніж приносити подарунки і гроші, за погані подарунки хвалити не треба, так її вчила мама, що жінка має знати собі ціну.

Дружина втомилася жити роки сама, сприймала за належне роботу чоловіка і не вважала, що він робить щось понад силу, навпаки, там за кордоном розважається, а вона тут має зберігати йому вірність заради цієї двокімнатної квартири на околиці міста?

В наступні дні Лізу то перекладали то кидали по квартирі, бо чоловік таки подав на розлучення і мати з донькою переїздили. Коли виносили непотріб, то дівчинка з великим задоволенням жбурнула Лізу в смітник, так вона викреслила все, що у неї було доброю згадкою про батька.

Вона ображалася на батька все більше, коли побачила куди вони переїхали, що не буде у неї своєї кімнати, далі не буде нового модного одягу, гуртків, грошей на вступ в університет, грошей на весілля… Але це все буде потім, поки вона радо кинула те, що було батьковим дарунком.

Дружина багато про що думала, картала себе, що не відклала достатньо грошей і треба було спочатку взяти в чоловіка гроші, а вже потім починати ту розмову про вдячність. Ех… на наступний раз буде мудрішою.

Чоловік ще виходив на смітник і виносив речі, які забули його дівчата і там побачив Лізу, вона лежала на купі лушпиння з-під картоплі і безупинно відкривала і закривала очі. Він витягнув її і посадовив на бак, подумав, що може хтось забере таку дорогу ляльку собі.

Але люди проходили повз, заклопотані, а як і дивилися, то були певні, що лялька й так поломана і брудна, то навіщо вона їм, вони й так можуть купити нову. Лідія Петрівна виносила сміття, коли побачила Лізу і аж очам не повірила! Її онучка недавно так просила за таку ляльку, а вона не мала грошей, та й у доньки її зарплата маленька, де їм таку ляльку. Тата у онучки не було…

Добре, що іноді чиїсь бажання таки здійснюються.