Мої перші стосунки не склалися через те, що ми з чоловіком не мали де жити. Оренда квартири забирала його зарплату, а харчування мою, тому ми не могли ніяк назбирати на свою. Далі переїхали до його матері і там вже була крапка на наших стосунках.

Дітей у нас не було і кожен пішов своїм шляхом. Я ж собі вклала в голову, що буду щаслива лише тоді, коли матиму власне житло.

Заради цього я подалася на заробітки і до сорока років вже мала свою квартиру з гарним ремонтом.

«Вже можна і про особисте життя подумати», – сказала я собі і взялася посилено готуватися до заміжжя.

Саме в такому порядку, я підбирала яке хочу плаття, який макіяж, де смачне меню, де гарні музики і так собі вже складала картинку весілля в своїй голові.

А наречений підвернувся зовсім несподівано. Ми зіткнулися в супермаркеті візками і я помітила, що у нього типовий набір самотнього чоловіка. Вже на касі ми усміхалися один одному, як давні знайомі, а на виході з магазину обмінялися телефонами.

Писали один одному і телефонували. А далі вже й почали зустрічатися.

Роман був ідеальний, гарний, холостяк і матір в сусідній області. Перед свекрухами я й досі пасую.

Ми підходили один одному і я погодилася вийти за нього заміж.

Свою матір він запросив на весілля, але вона не хотіла їхати.

– Вона має господарку, не може лишити, – казав він мені.

Мені б тоді задуматися, але ж я була така щаслива. Тим більше, що свекрухи не буде. Були пару його рідних, брати і сестри двоюрідні, пристойні люди, друзі і колеги, з мого боку також родина, колеги та друзі.

Стали ми жити в мене, Роман був дуже радий, що я маю квартиру.

– Ти така молодець, я до цих пір не можу назбирати на свою, ввесь час не вистачає.

– То вже й не збирай, – кажу йому, – купи машину і все у нас буде чудово.

Він погодився.

Дарма я це сказала, бо ж він так цією машиною до нас свекруху й привіз…

З часом ми почали вже відвертіше говорити і я чомусь зачепила тему, чому мати не пораділа за нього та не приїхала на весілля.

– Розумієш, вона не могла.

– Я це вже чула. Але хіба вона за тебе не рада?

– Рада, тому й не змогла.

Це вже потім я дізналася, що вона так радість святкувала, що все й проспала.

Вже ми думаємо про дитину і на світ з’явився наш син, я була дуже щаслива. Але ще дуже слабка і дезорієнтована, було важко без допомоги і моя мама почала приходити до нас та мені помагати.

Роман почав обурюватися, чому це він має бачити зранку у себе тещу.

– Романе, мені важко, мама мені допомагає.

– То я привезу свою маму, щоб вона теж допомагала.

– То й вези, хочу дуже на це подивитися, – сказала я зопалу.

А він візьми й привези.

– Лідо, мама вже у мене старенька. Їй сімдесят вісім років, в селі вона не може собі дати раду, а тут з нами їй буде краще та й з дитиною тобі поможе, коли ти так не справляєшся.

Я не знала, що й сказати. Я не хотіла ні з ким жити у своїй квартирі, але подумала, що моя відмова Романа образить, тому погодилася аби свекруха приїхала.

Вона була такою, як я й уявляла: дратівлива, голосна і всюдисуща.

Вона не допомагала з дитиною, вона повчала, як я це маю робити, коментувала кожен мій рух. Вона все переставляла, а далі взялася за суттєві зміни.

Приходжу я з прогулянки з дитиною, а на кухні тюлі! У мене були жалюзі, а тут до самої підлоги тюлі і ще й штори будуть, просто вона ще не купила.

– Вікна мають бути закриті,- щебече свекруха.

Далі тарілки з квіточками, нова шторка у ванній, килимки квітчасті і вже зачинає мову про те, що дуже бідні у мене килими в квартирі, то треба з села привезти і постелити на підлогу.

Про дитину вона й знати не хотіла, за що їй була велика дяка, вона обмежувалася лише повчаннями, але сама до дитини не лізла ні з переодяганням, ні з годуванням, ні з купанням.

І ось в один такий день все пережите з такого сусідства і допомоги вилізло на гора. Я вже й не пригадую, чим саме вона була невдоволена, але я сказала, що з мене годі і я не буду з нею більше ні дня жити в одній квартирі.

– Ти бачиш, Романе, яка це людина? Я до неї зі щирою душею, а вона отак. І ти підеш за нею? Покинеш матір, так?

Чоловік опустив очі і я зрозуміла, що він радше покине нас з сином.

– Лідо, якщо ти не хочеш бачити матір у своїй квартирі, – тут він зробив наголос, – то я пропоную орендувати більшу квартиру і всім там жити. Мама не буде до тебе підходити, а ти до неї. Що скажеш?

– А чому ти не можеш їй орендувати квартиру і вона буде жити сама окремо, ти якщо захочеш, то будеш їй допомагати?

Але він не погодився на мою пропозицію, а я на його. Він забрав матір і поїхав на своїй машині геть.

Мама моя приїхала мені допомагати, і підтримати.

– Мамо, чому вони обирають не мене?, – хлипала я, – адже я все зробила для того аби мати сім’ю. Чому нічого не виходить?

Мама запевняла, що з часом все налагодиться, але з часом лише випливали нові подробиці характеру мого чоловіка.
Він не давав мені грошей, бо … не мав.

– Я орендую квартиру з мамою, йде вся моя зарплата на комунальні і оренду, приходиться ще підробляти, бо в мами пенсії теж не вистачає. Де я тобі ще грошей дістану?

Мені помагали батьки, але самі розумієте, їхньої пенсії теж на все не вистачало. Прийшлося мені знову їхати на заробітки, тому мама залишилася з дитиною, а я працюю.

Вже минуло три роки з того часу, синочок – моє щастя і радість, але ні свекруха, ні Роман не приходить до дитини, бо треба йти з подарунками, а у них нема грошей і взагалі, все це через мій гонор з квартирою, бо якби поступилася, то би мала і чоловіка, і допомогу.

А ви як гадаєте, я мала поступитися?

Автор Ксеня Ропота