Що вони в ньому знаходили? Це питання крутилося в голові весь ранок, коли я дивилася на Руслана.

Я здогадувалася, що чоловік когось має, але тепер знала точно. Він не красень, не багач, але та жінка в нього закохана по самі вуха. Дуже красива жінка. В чому ж річ?

Я якраз готувала йому чай, за звичкою, він сьорбнув, як завжди, і як завжди випалив:

– Гаряче, чому не попереджаєш?

Я жбурнула горня на землю. Друзки розлетілися по кухні. Ще вчора я б кинулася збирати їх та витирати підлогу, але тоді я переступила через них і пішла одягатися.

Додому ночувати не прийшла, а телефон відключила.

Зранку першою зателефонувала донька.

– Мамо, тато всю ніч не спав. Випитував мене де ти.

– І що ти йому сказала?

– Сказала, що ти про все знаєш і щоб він мене не вплутував у все це.

– Молодець.

Далі телефонувала мама, якій вже телефонував Руслан.

– Доню, ти в Віки? Руслан телефонує мені з самого ранку. Що у вас сталося?

– Мамо, все добре. Я ночувала в Вікторії.

– Ні, це не так. я телефонувала Віці і вона каже, що тебе не було.

– Мамо, я була в неї. Не переживай.

– Лізо, що взагалі відбувається?

– Мамо, все буде добре. Нарешті все буде добре.

Далі прийшлося набрати Віку.

– Вибач, що не попередила, але я ночувала у тебе . Добре?

– Та без проблем, – відповіла вона.

Руслан дзвонив уже втретє, і я знала, що він сам не розуміє, що відбувається. Він не здогадується чи вдає? Але зараз це не важливо.

Я прийшла збирати речі, Руслан кліпав очима.

– Лізо, я не знаю, що відбувається?

– Руслане, заспокойся. Я прийшла сюди не для сварки, – спокійно сказала я. – Нам треба розібратися в своєму житті. Стати щасливими. Розумієш?

– Але ти так ніколи себе не вела.

– Думав, що я й далі мовчатиму, поки ти… – обірвала його я, бо слова важко давалися. – Руслан, ми з тобою посварилися. Таке трапляється.

Він мовчав.

– Христина сказала мені… – почав він, і я відразу зрозуміла, що донька все вже розповіла.

– Я знаю, – відповіла я тихо. – І не треба нічого пояснювати.

Він глибоко зітхнув. Я бачила, як напруженість спадає, хоча сум’яття залишилося.

– Добре, – сказав він нарешті. – То що робимо?

– Ми поговоримо, – сказала я. – Заспокойся, сядь.

Після кількох хвилин мовчання я вирішила розповісти про свої роздуми.

– Руслане, я довго думала, – почала я. – Мені здається, наше життя таке, яким ми його самі робимо. Я була вірна, намагалася не сваритися, але мовчання… воно накопичувало все всередині.

– Я розумію… – відповів він. – І я теж не був бездоганним.

– Ти дозволяв собі забагато. І я не розумію чому. Адже я так старалася бути тобі доброю дружиною, гарною мамою для нашої доньки, лагідною невісткою. Але ти все перекреслював. Все тобі було не так. Я так довго закривала очі, невже ти думаєш, що вона відкрила мені очі на тебе от щойно.

– Вона?

– Так, твоя остання любов. Прийшла і просила тебе відпустити. От я й відпускаю.

– Зачекай, але я не хочу нікуди йти.

– А це вже не важливо, бо я хочу від тебе йти.

Він намагався мене переконати, що це все не серйозно, що ми разом двадцять один рік і це багато важить для нього.

– Ти перекреслиш ці роки?, – очі його були щиро здивовані.

– Ні, це ти їх перекреслив, а я починаю життя з початку.

Це було правдою, я давно спілкувалася з мої однокласником, він овдовів і переїхав додому доглядати батьків. Мені було з ним спокійно і добре, я відчувала, що я єдина і неповторна.

Після поділу майна Руслан купив кімнатку в гуртожитку, а я вклалася з Борисом в квартиру в новобудові. Я не розумію чому так довго чекала, не розумію. Я ж сама дозволила йому так поводитися.

Але мене дивує, чим він цих жінок приваблює? Він не заробляє багато, не красень, але вони спішать одна поперед одної в його кімнатку в гуртожитку і то гарні жінки. Для мене це загадка. Але я не планую іншу половину життя її розгадувати, бо й мене є про кого думати і за це я вдячна долі.