Може, я тоді й переборщила зі словами, але таки переконала сина, що та жінка йому не пара. Я не розуміла, чому він не приведе в дім гарну дівчину, а такі зрілі жінки йому подобаються.
Я була переконана, що життя мене обділило і віддало всю мою удачу, радість і достаток комусь, а я виявилася з порожніми кишенями. Від цього було так тоскно на серці, що я вирішила проїхатися містом, провітрити голову.
Машина мені залишилася після чоловіка, він все покинув і вирушив в Америку і вже роки не давався чути, я знала де він диве, але навіть писати йому повідомлення не хотіла. Як він міг мене покинути, симпатичну і гарну господиню. За що?
Я сина всі ці роки ростила, сама собі зайвого не дозволяла, а він тепер мені так віддячив з такою невісткою?
Аби молодий хлопчина та після університету хотів жити з тридцятирічною жінкою? Чому йому передалася відповідальність і за батька і за себе? Навіщо собі в такому віці такий обов’язок на плечі звалювати?
Яка мама буде такому рада?
Сама не знаю, як я виїхала за межі міста і вирішила вже розвертатися. Біля заправки стояла пара, старша за мене років на двадцять, вони попросили їх підвести і всю дорогу вони один на одного звертали, що допізна в селі затрималися, що сумки важкі, що не треба до родичів таких їздити…
І так вони мені мене саму нагадали, що все в житті не так складається, не щастить на кожному кроці і мені подумалося – я ж можу сама їх ощасливити, хай не так, як всемогутня доля, але я точно можу зробити їм приємність.
Вони попросили зупинитися і я тут зробила свій маленький фокус.
В дзеркалі заднього виду я бачила щасливі очі жінка і вдоволені чоловіка. Так і уявляла, як вона каже, що зекономили гроші і ще й продуктів стільки завезли, а він додає:
– Якби я не спізнився, то ми б так задурно не проїхали.
Так, я не взяла з людей тих пару гривень і вони одразу стали щасливими, перестали сваритися. Так приємно було…
Прийшла до квартири і побачила спину сина, він вдавав, що спить…
А в його житті я не стала доброю феєю…
– Синку, ти не спиш? Я хочу поговорити.
– Нема про що, – буркнув син.
– Та чого ж, є… Ти вибач, що я так відреагувала, що вона старша і все таке… Давай ми знову познайомимося заново? Обіцяю вести себе добре, а ви вже самі вирішуйте, як будете жити. Що скажеш?
– Дякую, мамо, – обійняв мене син.
Нове знайомство пройшло на території Люби, жінка хотіла показати, що гарна господиня, її донька вчиться в першому класі і ще й ходить на музику. Я дивилася, як вони з моїм сином переглядаються тими закоханими поглядами і подумала, що це така рідкість, така швидкоплинна рідкість, то чому я маю бути тією неласкавою долею?
Він дорослий, самостійний чоловік має бути, а не сидіти у мене на кухні та просити ще шматочок тортика.
Вирішила відпустити сина, хай приймає власні рішення, а я можу лише допомогти йому в добрих починаннях.
Для себе вирішила, що не буду спішити дітей з онуками, бо це для всіх буде краще. Вони один одного пізнають, а я за той час теж на щось приємне відволічуся, бо скільки можна все на сина та на сина? я теж заслуговую і абонементу в басейн і пройти курс масажу чи купити собі гарний диван, бо в старому вже силуети мої відбилися. Щось придумаю, я ж жінка ще молода, фантазію маю добру.
А ви про що мрієте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота