Не знаю чи добре колись було, що мама мого теперішнього чоловіка бачила до весілля двічі – на знайомству та на заручинах. Ми жили в місті, тому ніхто не знав, що за родина, що за людина, а отак познайомилися і на свій ризик поєднували життя.

Моя мама не так приглядалася до мого чоловіка, як до його тата й мами, як вони між собою комунікують та що говорять.

– Дитина багато чого бере від батьків, – казала вона мені, – Тому не думай, що коли тато до мами ставиться не так як треба, що твій чоловік буде ставитися по-іншому. А тим більше, дивися, як твій хлопець ставиться до інших, бо як він старшій жінці місце не вступить, а тебе на коліна тицьне – то є не добре. То до пори до часу він до тебе лагідний, а там не те скажеш, проти шерсті погладиш і будеш мати отаке відношення.

Так от, мені пощастило, хоч крім мого кохання до чоловіка більше не було нічого, ніякого досвіду.

І ось мої доньки виросли і я вже потроху починаю їм розказувати те саме, що говорила мені моя мама:

– Діти, як чоловік ставиться до всіх інших – так він і ставитиметься до вас. То поки він добренький, а далі буде таке саме.

А вони – попри вуха! Щось переписуються в тому інтернеті і не розумієш, де тут справжня людина, а де ні. Чи то буде така сама людина чи прийде зовсім інша, чи це її думки чи хтось їй писав ці тексти.

І от моя молодша Ліза об’явила траур, бо вона переписувалася з хлопцем, він їй дуже сподобався, дуже гарний на фото, писав дуже гарні повідомлення та запрошував на побачення. І от вона прийшла. Хлопець ще більше їй сподобався і вона вже собі уявила кохання всього життя та спільну старість.

А потім вона якось виявила, що хлопець пише не лише їй, але й іншій дівчині і при цьому тексти повідомлень майже ідентичні.

І він не просто писав, але й так само зустрічався з цією дівчиною.

Що з донькою щось не так, я зрозуміла одразу, бо після неймовірного окрилення від побачень, вона стала дуже пригнічена. Кожна мама бачить всі симптоми нещасливого кохання.

Почала я її розпитувати – мовчить. Я покликала старшу доньку Настю, яка була завжди з нею близька і вона якось її розговорила і вияснила, що ось таким невірним виявився хлопець.

Що в таких випадках роблять? Звичайно, включають лисицю і кислий виноград.

– Донечко. – кажу я їй. – та покажи нам цього хлопця, щоб ми хоч його побачили.

Старша донька мене підтримала і ми одна одній під мигнули, бо треба підібрати якнайкращі епітети аби охарактеризувати цього суб’єкта.

І от Ліза показує нам те заповітне кохане фото. Ми з Настею перезираємося і аж плачемо зі сміху!

Ліза ображено йде геть, а ми просто спинитися не можемо. Це ж що хлопці перевелися, що вона на ось таке повелася?

– Лізо, слава Богу, що тебе таке минуло, дитино, – намагаюся я пояснити свою позицію, – Доню, ти через кілька днів будеш сама сміятися з того, що собі надумала.

– Ти його не знаєш! В нього така чиста душа!, – не вгаває донька.

– Звідки ти знаєш про душу, коли кілька разів його бачила?

– Він мені писав!

– Але чи він писав?, – кажу я. – Тим більше, писав не лише тобі, то нащо тобі таке? Переступи і йди далі!

Скажіть, що я не права? Треба одразу таке обрубувати і залишати позаду себе і не оглядатися!

Фото Ярослава Романюка.