Мій син одружився п’ять років тому і вони з дружиною поки жили в мене, але потім вирішили побудувати власний дім. І тут все почалося – проблема на проблемі.

Розумієте, є в будові всіляке, але, щоб на кожному кроці було так пиняво – то вже занадто. Наприклад – залили фундамент – два тижні дощі періщать, хоч прогноз погоди говорив про погоду.

Почали зводити стіни – привезли браковані цегли, далі не такі, як замовляли, далі вже такі, як треба.

Дерево на дах привезли з шушілллю, прийшлося чекати на нове.

Коли зводили дах, то впав мій син з даху, добре, що обійшлося, але він тиждень відлежав і вже не міг так робити.

Далі знову дощило місяць і коробка почала плісніти.

Нарешті все накрили і прийшлося до того аби провести воду. І тут вже почалося якесь відьомство: трактор, який копав два рази ламався, вода з’явилася на кілька днів, а далі пропала.

Почали виясняти і виявили, що позалізали червоні слимаки, яких зроду у нас не водилося.

На фоні цього всього в хаті сварки, бо всі на нервах.

Я вже підсвідомо розумію, що так просто не щастити не може. І я знаю на кого думати – сусідка через дві хати.

Справа в тому, що мій Іван ходив до її доньки. Не знаю чи серйозно чи ні, але через якийсь час вона перестала до мене вітатися, то я й зрозуміла, що вони розійшлися. Я сина питала чи він й далі ходить до неї, але той лиш відмахувався:

– Мамо, що ви до мене лізете з тими питаннями? Я в вас дозволу буду питати?

Я й не питала більше. А та дівчина через якийсь час вийшла заміж, то я й думати про неї перестала. Через якийсь час мій Івась знайшов собі дівчину і я втішилася, бо як хлопець заходиться, то теж не добре.

А недавно мені кума розповіла, що та сусідчина дівчина давно розлучена і живе вдома, а сусідка ходить чорна, мов хмара.

Ну і до чого тут мій син? Що він їй зробив? Я не розумію. А кума ще мені додає:

– Та ти не знала? Ти Ількового малого знаєш?

– Ілька, що, коло церкви?

– Так, то та дівка й з ним ходила і він її лишив. А вчора десть в’їхав машиною!

Я стерпла. Та сусідка, Марина, видно має лихе око раз таке коїться.

Я вирішила замовити священника аби окропив подвір’я та хату, але не думаю, що то дало якийсь ефект. Після того поки нічого не відбувалося, але на будові ніхто нічого не робив.

Далі я почала слідкувати за новобудовою. Я й так не сплю ночами через нерви, а тепер, думаю, що хай принесе мені користь. Сяду на колоди, коло хати і сиджу та думаю за що моїй дитині такі нещастя.

Як то бог таке допускає, що людина трудиться в поті чола аби заробити грошей на будову, а далі не має щастя ту хату звести. І бачу йде хтось.

Я за хату та підглядаю. Точно жінка йде і щось несе у відрі. Йде туди, де син мій викопав на воду бетонне коло, ми звідти воду набираємо на будову. Жінка відкриває кришку і щось туди сипе.

Знаєте, я так збоялася, ноги стерпли, в роті пересохло і я не могла поворухнутися. Жінка пішла. Я майже впевнена, що то сусідка. До криниці я піти побоялася вночі, тому пішла зранку і відкрила кришку – там були оранжеві слимаки, не багато, але були. Думаю, що інші полізли в трубу і там забивають її.

Що мені тепер робити, бо я майже впевнена, що то сусідка, але як її ще раз зловити? Чи піти й в очі їй сказати, чого вона до нас вчепилася?

Фото Ярослава Романюка