Ми з Танею були нерозлийвода від садочку до інституту, навіть наші родини були однакові, так само мало достатку і багато байдужості і ми вголос мріяли про те, щоб знайти заможного чоловіка і жити в своє задоволення.

Тані пощастило такого знайти, а от мені – ніяк, хоча я була набагато вродливіша за подругу. Ні, я спочатку їй тільки співчувала, що з таким красенем прийдеться жити все життя, але жалі, коли приходила до неї та бачила, як Мирон до неї ставиться і в якому достатку вона живе, то почала задумуватися над тим, чому це все дісталося не мені.

Але я була їй подругою, тому перестала до неї приходити, бо що мені було моргнути Мирону – та раз плюнути і він би побіг за мною.

Вітала її на день народження і все, намагалася будувати своє життя. але не виходило. А якось Таня сама мене набрала посеред ночі і я до неї приїхала.

– Ніяких шансів, розумієш, ніяких. Я не розумію чому так доля зі мною вчинила?, – переривала схлипи Таня, а я хоч і співчувала їй, але була рада.

Так, рада, що хоч цього у неї нема і як Мирон довідається, то швидко її посуне і я матиму шанс. І я стала частіше приходити до них в гості, наче розвіяти Таню, але все чекала нагоди, коли ми будемо з Мироном наодинці

Ні, я тут вже була Тані не подруга, я просто забирала своє, свій шанс на безбідне життя, адже подруга просто має відійти в сторону і дати шанс мені. Так мені тоді видавалося справедливим.

Нагода побути з Мироном трапилася і я через місяць гордо показала йому дві смужки.

– Навіть не думай казати Тані! А далі роби що хочеш!

Я не могла повірити, що таке чую. Мені тридцять років, дитина від багатого чоловіка і я маю залишитися сам на сам з обставинами?

Я ростила Миколку сама не тому, що сподівалася, що Мирон одумається, а тому, що любила свою дитину і вже краще такий батько, ніж ті кандидати, які мені проходу не давали.

Мирон і Таня виїхали за кордон і через років п’ять вже мали своїх діток і більше в Україну не верталися. Ні разу Мирон не передав мені грошей аби я мала на що годувати свого сина, хоч знав через Таню, що я маю дитину.

А далі вже мені не траплялися хороші чоловіки. Взагалі. Як тільки чули, що у мене дитина, то й чути було:

– Ти гарна жінка, але я чужу дитину ростити не буду.

Через багато що мені довелося пройти, але син завжди мені був розрадою, його маленькі рученята мене обіймали і казали, що я найкраща у світі, коли став більшим, то завжди казав, що разом ми зможемо все, а коли вже виріс, то став мені опорою, бо й вчиться гарно і ще й підробляє.

Отак зі мною доля вчинила, що не стала я ні багачкою, ні заміжньою жінкою. Але найбільше мені муляє, що я свою подругу найкращу підвела. Я дуже сподіваюся, що вона про це ніколи не дізнається, бо тоді я вчинила так необдумано, але життя мені показало вже свої зуби.

А ще мені на душі, що Мирон, маючи такі статки, не дав своїй дитині ні копійки. Правду кажуть, що не те все золото, що блищить, бо від того чи багата людина не означає, що він ще й інші чесноти має. Так і з ним вийшло, але я планую синові розказати хто його батько і в разі чого хай буде претендентом на його спадок.

Хіба він на це не заслуговує?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота