Я віддала йому свої найкращі роки… Цілих півтора!

Схлипувала від щастя на плечі своєї подруги Олена.

— Господи, нарешті ми розлучилися! Більше ніколи-ніколи ніяких заміж у моєму житті! Тільки коти і кішки, я навіть готова до каракатиць чи скорпіонів, можливо, вже завтра заведу павука.

Подруга по-дружньому жаліла Олену, не розуміючи її захвату. Важко в наш час бути розлученою… Косі погляди сусідів, співчутливі — друзів. І важкі, скорботні зітхання мами.

— Ма-мо!!!

Заревів Оленин телефон голосом Фредді Мерк’юрі. Олена витерла сльози й відповіла:

— Так, мам… Ти вже знаєш? Так, ми таки розлучилися. А ти звідки дізналася? Богдан подзвонив? Ну я ж просила його нікого в наші справи не вплутувати!!!

— І правильно зробив! Я від радості тісто замісила, пирогів напечу. Шкода, що ти далеко, не зможеш приїхати. Сказав, що іншу знайшов? Як її хоч звати? Я за її здоров’я свічку в церкві поставлю — визволила нас від цього гультяя, дай їй, Боже, здоров’я!

Подруга подумки покрутила пальцем біля скроні, ще раз співчутливо обійняла Олену й пішла додому, міркуючи, якими ж дивними бувають люди.

— Доню, ти там дуже не радій, я тобі вже хлопця знайшла! Пам’ятаєш тітку Олю?

— Ну так…

— То ось, її син живе в тому ж місті, що й ти. Теж розлучений і самотній. Хороший хлопець, ну, який там хлопець… Трохи старший за тебе. Квартира, дача, машина — все при ньому. Ми з тіткою Олею вже про все домовилися…

— Коли встигли?

Здивувалася Олена.

— Ой, та щойно! Коротше, на вихідних він чекатиме тебе в парку. Не прогав, мама тобі нормального чоловіка знайшла!

Проклинаючи все на світі, у суботу Олена вирушила до парку. Номер телефону цього “хлопця” мама не дала, побоюючись, що Олена неодмінно скасує зустріч. Фотографію теж не надіслала.

Лише загадково сказала:

— Ти одразу його впізнаєш — дуже солідний чоловік! Звати Макар.

Олена блукала алеями, придивляючись до перехожих, але жодним Макаром там і не пахло. Солідні чоловіки поодинці парком не гуляли.

— Невже сьогодні не зустрінемося?

Вже почала радіти Оленка, аж раптом таки побачила його… Дуже солідного чоловіка, який чомусь повзав на чотирьох у високій траві й виглядав зовсім не солідно.

— Макар?

Уточнила Олена, підійшовши до потенційного нареченого.

Чоловік здригнувся й підняв на неї здивований і недовірливий погляд.

— Звідки ви знаєте? Як ви дізналися, що так звати моє кошеня?

І лише тепер Олена помітила, що чоловік не просто так топтав траву — він грався з малесеньким, надзвичайно милим кошеням.

— Кошеня? А вас як звати?

— Мене? Тарас… А вам це навіщо?

Олена подумки вилаялася… Знову мама все переплутала! Переплутати чоловіче ім’я з котячим — мабуть, зовсім заговорилася з тіткою Олею. Добре, що “хлопець” на побачення з кошеням прийшов.

— А чому ви з кошеням прийшли?

Запитала Олена.

— А що, не можна?

Наїжачився “хлопець”.

— Я завжди з ним у парку гуляю, дитині потрібне свіже повітря й рух. А в моїй квартирі з вікнами на дорогу особливо не подихаєш і не погуляєш.

— То у вас же дача є, відвезли б туди.

Тарас насторожився, підвівся, обтрусив сухі травинки з колін. Вона що, за ним стежить?

— Звідки ви знаєте про мою дачу?

— Я і про машину знаю…

Хмикнула Олена. Чоловік насупився, підхопив кошеня на руки й загрозливо ступив до молодої жінки.

— Що вам від мене треба?

— Мені? Нічого! Але одружитися все ж доведеться, бо мені всі вуха продзижчали, що я ваша доля. Тож у ваших же інтересах одразу від мене відмовитися.

— Чому ж…

Протягнув Тарас.

— Це навіть цікаво. Я давно думав, що вже нікого собою не зацікавлю, навіть ось кошеня завів. Ми з Макаром — розлучений із кошеням!

— Незвичайне ім’я для кота? Чому?

— Та все просто, я знайшов його два тижні тому, коли він на смітнику намагався їсти засохлі макарони. А які йому макарони, коли він ще й жувати толком не вмів!

— Тепер зрозуміло…

Олена з цікавістю подивилася на чоловіка й затримала погляд на кошеняті. Яка пухнаста лапочка!

— А чому ви вирішили, що нікого не зацікавите?

Запитала вона.

— Дружина мене кинула, пішла до іншого. Почав зустрічатися з колегою, а вона почала мені наливати, так би мовити, щоб замість мене піти на підвищення… От якось так, випадково дізнався. Нікого мені більше не треба! Житиму тепер сам із котом!

А Олена подумала… Господи, та що ж він так песимістично! Нормальний же начебто чоловік, а яке в нього чудове кошеня! Звісно, це велика відповідальність — узяти на себе розлученого з кошеням, але нічого — Макара вона з радістю всиновить!

— Не скигли, Тарасе! — Сказала Олена.

Тарас поперхнувся й замовк. А вона продовжувала:

— Ти дуже мене зацікавив, тим паче — я нещодавно думала завести собі кішку. А тут така вдача! До того ж наші мами вже знайомі.

— Які мами?

Здивовано витріщив очі Тарас. Тут і з’ясувалося, що Олена знайшла в траві зовсім не того Макара. Посміялися й пішли разом у кафе, де кошеняті зрадів увесь персонал і пригостив його безкоштовно. На відміну від людей!

Макар наївся й перебрався на руки до Олени, адже жіночі руки більше пристосовані для дітей. Учепився за них кігтиками й міцно заснув, так, що відчепити його було неможливо.

Довелося Олені нести його до Тараса додому й сидіти там ще три години, заколисуючи кошеня… Поки сиділа, помітила захаращений пил, крихти на столі й давно немиту чашку. Ну як у таких умовах маленькому Макару жити й рости?

І скажіть мені, хіба порядна жінка залишить напризволяще розлученого чоловіка з кошеням? Якщо вона вже полюбила кошеня, то й відповідальність за його господаря візьме на себе!

А Макара Олена полюбила з третього погляду! Коли побачила його маленького, зворушливого, самотнього пухнастого хлопчика без люблячої мами, у цих дбайливих, але все-таки грубих, чоловічих руках.

А що той інший Макар, який мав прийти на побачення? А він просто взяв і не прийшов! Прогавив “хлопчина” своє щастя… Бо розлучені панянки без кошенят — дуже дивні люди!