Я не здивована, що все так сталося, хіба тим, що сталося аж так пізно. Але зараз, як на мене, атмосфера в родині набагато приємніша, ніж було до того.

Коли мене привів Руслан знайомитися в його родину, то його старша сестра вже була одружена десь пів року і на знайомстві вона була присутня зі своїм чоловіком Андрієм.

Знайомство мені не сподобалося, бо Андрій чомусь вибрав для шпильок мою персону. І все розумієте так подавав, що наче й нема чого ображатися, він же невинно питає та очима кліпає.

Руслан мовчав-мовчав, а тоді й каже:

– Ти чого до моєї нареченої причепився з питаннями, ти краще на свою дружину зверни увагу.

І як я вже потім собі зрозуміла, Оксана таку увагу свого чоловіка до мене розцінила однозначно.

Коли вже було весілля, то вона так само не упускала нагоди мені сказати, що плаття не треба було брати таке пишне, щоб мене проводжало надвір четверо помічниць. І страви їй не подобалися, і наші звичаї, і все це не вартувало тих грошей.

– От ми зробили весілля в рази краще і грошей витратили менше. Але то треба вміти.

І ось відтоді мої стосунки з братовою й зіпсувалися. Я не прагнула відвідувати їхні свята і запрошувати їх до нас.

Між нами з Оксаною панувала така негласна домовленість – що ні вона до мене, ні я до неї не ходжу.

Тривала, доки вона її не порушила і з того все й пішло шкереберть.

Отож, час від часу ми таки мали бути присутні на родинних святах, де Андрій вже не тільки мене зачіпав, але й усіх інших. Оксана мило хіхікала над його жартами.

Але йшов час і ось на якомусь ювілеї вже й до Оксани Андрій почав прискіпуватися.

– Ану потряслася до бармена та принеси мені льоду, – казав їй.

Далі він не упускав нагоди розказати, яка вона господиня вправна і мама турботлива.

– Якось мені раз корму котячого запарила, – гиготів він.

– Просто малий вередував всю ніч. Я ледве встала тобі сніданок зробити, – виправдовувалася Оксана.

– Ага, комусь розкажи, – всі гості котилися зі сміху.

Наче й нема на що ображатися, правда? Але ж як подивитися.

І ось сталася між нами вже катавасія з Оксаною і ось через що. Моя мама поїхала в Італію на заробітки і так сталося, що не було кому мені помогти з дитиною в першу пору. Я лежала тиждень, не могла встати і взяти малюка на руки, чоловік не міг покинути роботу, і ми звернулися за допомогою до свекрухи.

Та погодилася.

– Дуже люблю маленьких діток. Вони так пахнуть, ні з чим не порівняти, – сказала вона, тримаючи на руках нашого сина.

А далі так сталося, що вона й через місяць від нас не пішла і на наступний теж. Мені важко далося материнство і я була дуже вдячна свекрусі, що вона мені так допомогла.

Якось я пішла гуляти з сином, щоб і свекруха відпочила. І ось я вертаюся, а у мене вдома Оксана!

– Ти що тут забула, – спитала я її.

– Прийшла з мамою поговорити, а то ви її за няньку взяли, а хоч би заплатили.

– Заплатимо, не переживай, – відказала я, – а тепер йди.

А тут вже й свекруха слово вставила, мовляв, так не гостинно. А я ж пам’ятаю ті слова, які вони мені з чоловіком казали, тому не хочу таку особу й хвилину тримати в квартирі.

А за Оксаною пішла й свекруха, бо Оксана каже:

– Мамо, ти на чиєму боці?

От вона й пішла. Мені було важко одній, але далі Руслан почав більше помагати і якось ми з дитиною справилися.

Свекруха перша прийшла до нас, не витримала розлуки з онуком, але просила нічого Оксані не казати.

Мені було ще краще.

Наче йде життя, вже й десять років одружені, вирішили справити цю дату і всіх запросити. Звичайно, що й мова була про Оксану та її чоловіка та дітей.

З того інциденту багато часу пройшло, ми бачилися відтоді, але не говорили, тільки вони й далі обоє хіхікали з чоловіком.

І ось ми святкуємо, а Оксанині діти гасають по залу, офіціантів з ніг збивають. Вже й свекри їй кажуть аби дітей вгомонила, самі зауваження роблять, а тим хоч би що. Нарешті встала Оксана до дітей.

– Не можна так бігати, ви заважаєте – каже спокійно.

І тут її дитина обертається, і каже таке, що у нас вуха пов’яли. Андрій зареготав і дитина, побачивши таку татову реакцію, побігла робити бешкети й далі.

Оксана була бліда, Андрій не міг спинитися.

Гості мовчали і тут вона в такій тиші каже:

– Я подаю на розлучення.

Андрій ще більше залився сміхом, але та на нього так глянула, що він замовк. Йому вистачило розуму піти зі свята, а далі й Оксана пішла геть з дітьми, вони вели себе дуже не слухняно.

Я ж так само була роздратована, бо замість того аби нас вітати, всі й забули чого зібралися і обговорюють Оксану, і Андрія.

Оксана слова дотримала, переїхала до батьків жити з дітьми і я вже чоловікові сказала, що ноги нашої у свекрів не буде.

Але в свекра було день народження і гріх було не піти. Купили подарунок, а я сказала, що як тільки сестра почне себе вести, як завжди, то я піду.

– І ти, Руслане, встанеш і підеш зі мною!

– Добре-добре, – заспокоював мене чоловік.

Проте, святкування пройшло на диво спокійно, Оксану наче підмінили. Вона не присікувалася ні до кого, діти були спокійніші, гралися з моїми.

А далі взагалі сталося несподіване – Оксана мене перепросила.

– Ти вибач мені, як я себе вела всі ці роки. Я спочатку приревнувала тебе, але потім мені подобалося, як Андрій про тебе каже. Я думала, що то у нього такий гумор, не всі розуміють, а він ось такий, найрозумніший. А потім він вже й на мене переключився. Раніше треба було піти, коли діти не розуміли, як тато до мами ставиться. Але я все надіялася, що мені почулося, що я жарту не зрозуміла, що він любить мене, раз зі мною, просто хоче подати себе, як веселуна…

Я сказала, що пробачаю, бо переді мною справді була інша Оксана. Може, й правду кажуть, що з ким поведешся, то від того й наберешся? Як ви гадаєте?

Автор Ксеня Ропота