І чого одразу ото так реагувати, я ж виносила помиї на вулицю і вилила не дивлячись, де ж я знала, що там кавалер на мою доньку чекає.

Та й який то кавалер, хочу вам сказати, мені його й задарма не треба.

Молодший від мене на десять років, а до моєї доньки клинці підбиває, то хай тішиться, що то було одне відро.

Отож, у мене є двадцятирічна донька, яка вчиться в університеті і кожного дня доїжджає на пари. Пів години і вона вже в місті, тому я й не хвилювалася ніколи за неї, що вона попаде в погану компанію чи щось таке.

Даринка у мене слухняна і добра дівчина, наївна і замріяна, такій багато не треба аби закохатися. І якось я спостерігаю, як сусід, який від неї старший на десять років, щось до неї говорить.

Я спитала доньку, що він хотів, а вона й каже:

– Пропонував підвозити зранку на навчання, бо йому теж зранку на роботу.

– То й погоджуйся, – сказала я, бо ж все зручніше, ніж самому їздити.

За Максима я знала, що він одружений, тому була за доньку спокійна.

І ось я її проводжаю, і починаю помічати дещо.

Вони обмінювалися цими швидкими, але настільки пронизливими поглядами, що серце моєї доньки, мабуть, уже давно не належало їй самій. Максимові вистачало одного короткого кивка, щоб Даринка спалахнула рум’янцем.

– Мамо, ну що ти постійно дивишся у вікно? – запитувала Дарина, коли поверталася з навчання, помічаючи мою пильну увагу.

– Я дивлюся, щоб ти не забула ввечері полити фіалки. Ти ж знаєш, вони потребують догляду, – відповідала я.

А далі вирішила порозпитувати чи все гаразд у Максима у родині.

І від почутого моє серце зупинилося. Виявилося, що Максим покинув дружину. Його мати про деталі нікому не розповідала, все тримала в таємниці, видно, там було щось грандіозне, бо дуже вже його жінка була галаслива та яскрава.

Його мати називала її не інакше, як вертихвісткою.

А моя донька тиха і скромна, такі дівчата закохуються по-справжньому, на все життя. А я не хотіла, щоб моя Даринка віддала своє перше, справжнє кохання чоловікові, який підбирає собі жінку, а не закохується в неї.

Я заборонила доньці їздити з Максимом і вона погодилася, навіть, нічого не питала чому.

Максим все ще чекав її біля хвіртки і я бачила, як донька пробігає повз і її щоки паленіють.

Тому того ранку я й винесла те відро. А поки він оговтувався від душу, сказала:

– Максиме, ти від мене на десять років молодший. Вже раз обпікся. Чого ти шукаєш тут? Спокою?

Він відірвав погляд від нашого вікна і подивився мені у вічі.

– Тетяно, я люблю Дарину.

– Кохання? Знову?

– Я думав, що кохаю, але з Даринкою – все інакше. Вона світла. Я відчуваю себе поруч із нею кращим.

– Чудово. Відчуваєш себе кращим. А що буде відчувати моя донька? Чому ти вирішив моїй дитині світ зав’язати? Вона закінчить навчання, поїде на практику, побачить світ! А ти її посадиш біля себе, як тиху мишу, бо тобі так зручно після твоєї “вертихвостки”!

– Я ніколи не зроблю її нещасною!

– Вона за тебе заміж вийде і шкодувати буде. Бо ти одній жінці не пригодився. І їй так само не будеш! – Я підвищила голос. – Якщо ти не зміг втримати першу жінку, яка була твоєю ровесницею, то що ти дасиш дівчині, яка тільки починає жити? Ти їй дасиш свою втому і свої помилки!

Максим відвернувся. Він був розчарований і роздратований.

– Я не думав, що ви так суворо мене засудите. Я думав, ви мене знаєте.

– Я знаю, що таке материнське серце. І воно бачить, що ти хочеш сховатися за моєю донькою від своєї самотності.

Після цієї розмови Максим відступив. Він більше не стояв біля ґанку, не пропонував підвезти. Я бачила його машину, що швидко виїжджала з двору.

Донька, звичайно, дізналася. Вона стала бліда, мовчазна. Їла мало. Замість того, щоб готуватися до іспитів, вона дивилася в стіну.

Я відчувала себе переможницею, але перемога була гіркою. Я захистила її від чужого минулого, але що натомість?

«Це минеться. Це просто перше закохання. Вона звикне і забуде. Вона знайде собі молодого хлопця, свого віку,» – повторювала я собі. Але коли я заходила в її кімнату і бачила, як вона схлипує, притулившись до подушки, моїй впевненості приходив кінець.

Одного вечора до нас зайшла сусідка Надія Семенівна, жінка мудра.

– Таню, а що твоя Дарина така змарніла?

– Навчання важке.

– Навчання чи Максим в голову заліз?

– Вже знаєте? Він на десять років старший, і вже раз розлучився! Він не годиться моїй дитині.

– Ну, буває, але він добрий хлопець. Ти знаєш, як він піклується про свою матір, як він ремонтував будинок? Він – чоловік, на якого можна покластися. А те, що він “обпікся”, – це таке, життя. Чи не краще для Дарини вийти заміж за чоловіка, який цінує тишу і домашній затишок, ніж за молодого хлопчика, який ще сам не знає, чого хоче? Ти захищаєш її від його минулого, але забираєш її майбутнє.

Слова Надії Семенівни запали мені в серце, я не могла спати від думок.

Наступного дня я вийшла на вулицю. Я знала, що Максим має повернутися з роботи близько шостої вечора. Я стояла біля нашого паркану і чекала. Я мала переступити через свою гордість.

Коли він підійшов, він навіть не дивився у мій бік. Похмурий, втомлений, він ішов, дивлячись під ноги.

– Максиме! – покликала я.

Він здригнувся і підвів голову.

– Присядь, – я показала на лавку біля паркану. – Я хочу поговорити, вже як мати, а не як теща. Я бачу, як Дарина переживає

Він присів, і в його очах з’явилася надія.

-Таню, Тетяно Олегівно, я благаю вас. Я не граюся. Я хочу просити її руки. Якщо ви дозволите, я прийду до вас у неділю офіційно.

– Гаразд, Максиме. Я даю вам свій дозвіл. Але знай: я не зміню своєї думки про те, що вона гідна найкращого. Але я бачу, що краще для неї зараз… це ти.

Я подивилася йому прямо у вічі:

– Але якщо ти зробиш її нещасною, якщо хоч раз розіб’єш їй серце… ти матимеш справу зі мною. Я тобі обіцяю. Ти відповідаєш не лише за її щастя, а й за мої нерви.

Максим посміхнувся, і ця посмішка була щирою і світлою.

– Дякую, Тетяно Олегівно. Дякую. Ви мене не пошкодуєте.

– Іди додому. Ти маєш відпочити перед тим, як прийти до нас у неділю.

Я зайшла в дім і знайшла Дарину. Вона сиділа на кухні і дивилася у вікно.

– Завтра він прийде свататися.

Даринка різко підвелася.

– Ти дозволила? – в її очах було стільки здивування і радості, що моє серце розтануло остаточно.

– Так. Але я сказала йому, що якщо він посміє тебе образити, я його…

Даринка не дала мені договорити. Вона кинулася до мене і обійняла так міцно, як не обіймала з дитинства.

– Дякую, мамо. Ти найкраща!

А я от не знаю чи правильно вчинила? Мій досвід каже мені про інше. Чи є надія на те, що вони житимуть щасливо? Як вважаєте?