Розумієте, він може так дивитися на тебе, що тобі наче не сорок шість, а шістнадцять і після таких зустрічей пурхаєш, мов на крилах.

Ми так собі роки зустрічалися, як треба було всьому накритися, але ж я не планувала, щоб все отак сталося.

У мене міцний шлюб завдяки тому, що я кілька разів на місяць підвищую свою самооцінку з Іваном. Якщо ви двадцять три роки в шлюбі і не все у вас гаразд і з фінансами, і з дітьми, то віддушини просто конче треба.

Хтось зустрічається з подругами, хтось дивиться серіали, а я роблю отак.

Ми з Іваном колись разом вчилися. Тому я його добре знала, вже тоді він волочився за кожною спідницею. А потім женився на такій сірій мишці, що ми всі аж очима закліпали.

– Нічого ви не розумієте, – казав в компанії Іван, – Вона мене любить і ніколи не покине, а це вам не хіхоньки!

Це зараз в свої роки я розумію, як він мудро для себе вчинив, але тоді мені було таке дуже дивне, а особливо, коли він перестав явно бігати за іншими жінками. Подумати, що він закохався я не мала підстав, думаю, такі люди люблять лише себе.

І ось ми зустрілися через десять років на зустрічі випускників, усіх життя добряче потрусило, обсипавши всі ілюзії, навалилися обов’язки і не було місця для легкості. У мене діти. У нього діти. Робота нудна, вдома теж не з медом. А потім він на мене подивився тим своїм поглядом і на кілька годин я вернулася в свою молодість, де була лише радість і щастя…

Ми регулярно зустрічалися, але одразу домовилися, що не будемо руйнувати свої родини.

На той момент дружина Івана планувала їхати за кордон на заробітки.

– Там у неї мати працює от і знайде роботу, може, на квартиру назбираємо, – говорив він.

І знаєте, та жінка таки назбирала на квартиру, далі дітям на навчання, далі Іванові на машину, далі дітям на квартири досі працює.

Так що Іван зовсім не прогадав, коли тоді з нею женився, вона справді любить його й досі і працює на нього і дітей. Я йому аж заздрила, адже я набагато красивіша за його Ольгу, але мій чоловік сидить сиднем вдома і нікуди не їде аби заробити мені на машину чи дітям на навчання. Живемо від зарплати до зарплати, чекаємо, коли батьки на нас заповіт перепишуть…

Оскільки Ольги нема вдома, а діти вже Іванові великі та роз’їхалися на навчання, то ми зустрічаємося у нього. Я навіть там почуваюся краще, ніж у себе вдома, все гарне і зручне, користуюся навіть кремами Ольги, бо вона й досі косметики не має.

І отак я собі ніжилася у ванній, як забігає захеканий Іван, мені халат і тягне з квартири. Викинув за мною одяг і я мусила одягатися в під’їзді та йти додому з мокрою головою. Звичайно, що я простила!

Не треба багато розуму аби здогадатися, що приїхала Ольга без попередження, а я ж тільки ванну набрала і пінку налила!

Я чекала дзвінка від Івана, але його не було місяць, а потім він з’явився біля моєї роботи.

– Ти що робиш, – зашипіла я, – тебе ніхто не має бачити поруч зі мною!

– Надійко! Ольга пішла! Вигнала мене з квартири і змінила замки! Я навіть не маю грошей на нормального адвоката, хоч я певен, що майно має бути поділене навпіл і я на це дуже розраховую!

А далі пішло гірше – він почав просити мене йому їсти готувати. Купувати продукти за свої гроші і взагалі геть змінився! Раніше ми раділи життю в новій квартирі при хамоні і ігристому, а тепер в однокімнатній панельці зі старим ремонтом їмо чіпси з пінним. З меблів там лише матрац і то не ортопедичний! Та я не в тому віці аби на таке погоджуватися!

– Надійко, ми ж стільки років вірно любилися, то тепер ти маєш сказати правду своєму чоловікові і ми маємо бути разом!

І не подумаю! Я не планую міняти шило на мило, тим більше на таку квартиру. Змінила номер і заблокувала його всюди, сказала, щоб більше мені не набридав, бо отримає на горіхи від мого чоловіка.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота