Коли в порожню квартиру на третьому поверсі заселилася Христина, чоловіче населення будинку пожвавилося, а жіноче занепокоїлося. Ох, і гарна ж була! Як вийде Христина в спільний двір із тазиком білизни і почне її розвішувати, усе життя навколо на мить зупинялося. Халатик на ній сидів як вилитий, підкреслюючи осину талію. Свіжовипрані простирадла гойдалися на вітрі, гойдався і поділ Христиного халата, а Григорій Семенович витирав спітнілу лисиною, не зводячи очей із красуні, за що отримував наганяй від своєї супутниці. А старезний Олексій Іванович, якого жінки, здається, давно перестали хвилювати, раптом і зовсім забував, куди прямував і навіщо вийшов із дому.

Не уникнув Христиного магнетизму і затятий холостяк Микола, що жив прямо над нею. Це був сором’язливий, інтелігентний чоловік років під сорок. Скромний і непомітний, він багато читав, багато знав і в житті покладався на логіку та здоровий глузд. Він подумував про те, щоб почати залицятися до Софії, такої ж скромної й інтелігентної вчительки історії, яка жила в тому ж будинку. Софія була не проти, але він усе не міг наважитися. І тут з’явилася Христина – і вчительку забули.

Куди поділися його логіка та здоровий глузд, коли він сидів, припавши лобом до віконного скла, і спостерігав, як Христина порається з підковдрами? Раптово шпильки, що тримали її волосся в акуратному пучку, розсипалися, і волосся рудуватою хвилею розсипалося по плечах. У Миколи миттю запітніли окуляри. «Боже, яка жінка! Богиня! — думав він. – Яка грація, яке волосся, один порух руки чого вартий! Як до неї підійти? Як заговорити?»

Раніше він часто розмірковував, якою має бути його супутниця життя. Він висував високі вимоги до її розуму, начитаності, не забував і про хазяйновитість. Але раптово всі ці вимоги полетіли шкереберть. Він навіть не розмовляв із Христиною, а кожен її рух вже зводив його з розуму. Дарма Софія фарбувала губи рожевою помадою, дарма купила нову шифонову блузку і грайливо усміхалася Миколі. Вона не витримувала жодного порівняння з Христиною.

Одного спекотного дня, коли сонце розжарювало дахи будинків, а повітря було сухим і гарячим, Микола розчахнув вікно в надії на легкий подих вітру, але відчув лише полуденну спеку. У цей момент він побачив Христину, яка йшла з пакетом продуктів в одній руці і великим кавуном в іншій. Як завжди, він замилувався нею – від такої ходи можна зовсім голову втратити! Інша жінка пів життя вчитиметься так ходити і все одно не осягне цієї науки. Раптово Микола отямився від солодкого дурману, і його осяяло: ось він, шанс заговорити з красунею!

Він кинувся у двір, у передпокої заплутався в взутті. Взув на одну ногу капець, на іншу – черевик, вилаявся, перезувся і помчав униз сходами, приглаживаючи на ходу волосся і бурмочучи заготовлену фразу. Христина якраз підходила до під’їзду, коли він виголосив: «Дозвольте допомогти такій важкій жінці донести цей чарівний кавун!» Збентежився, почервонів і пробурмотів: «Я хотів сказати… Хотів нести кавун… Вам допомогти!»

Христина засміялася і з виглядом королеви, яка чинить велику милість, простягнула Миколі кавун. Той радісно поскакав сходами, а біля дверей квартири насмілився і запросив Христину ввечері прогулятися містом. Вона усміхнулася, знизала плечима і несподівано погодилася. Його щастю не було меж, немов птах на крилах любові, він полетів до себе додому. І там виявив, що ключі залишилися в квартирі, але навіть це не затьмарило його радості. Довелося пробиратися додому через сусідський балкон, але це все дрібниці, коли за спиною виростають крила!

Увечері місцеві бабусі довго обговорювали підлітків, які розпилили в під’їзді якийсь засіб. І не здогадувалися, що це окрилений коханням Микола вилив на себе половину флакона парфумів, щоб підкорити красуню Христину. Та справді мало не впала, але, будучи міцною жінкою, встояла.

І вони пішли гуляти вечірнім містом. Розпечений за день асфальт приємним теплом огортав ноги, спалахували вогні, а люди поспішали у своїх справах. Христина була в червоній сукні, яка делікатно облягала її точену фігурку. Вона взула туфлі на високих підборах, і Микола став нижчим за неї, що його страшенно засмучувало. Він відчував себе негідним цієї жінки. Постійно ловив захоплені погляди, якими обдаровували її перехожі, і йому здавалося, що на їхніх обличчях застигло здивування: «Що цей кволий коротун робить поруч із богинею?»

Він намагався бути цікавим співрозмовником, сипав дотепами й демонстрував інтелект, але щоразу втрачав нитку розмови, коли його погляд ковзав по її обличчю. У ході бесіди з’ясувалося, що Христина ще й розумна. Микола остаточно втратив спокій. Йому хотілося здаватися вищим, розумнішим, сильнішим і дотепнішим, ніж він був насправді. Він купив їй троянди, морозиво і намагався затягнути до найдорожчого ресторану. Але Христина заявила, що на ніч не їсть.

Вони повернулися додому, місто остаточно поглинула ніч. Микола тупцював час біля дверей, сподіваючись, що красуня запросить його до себе. Він ледь зі шкіри не ліз, щоб удостоїтися цієї честі, і був схожий на малого хлопчика, який готовий залізти на табуретку і прочитати віршик, аби його почастували цукеркою. У найневдаліший момент у нього в животі протяжно і жалібно забурчало. Чоловік миттю почервонів до кінчиків вух, а Христина сплеснула руками: «Ви голодні! Як я одразу не здогадалася, навіщо ви так наполегливо запрошуєте мене до ресторану! А в мене є борщ». І вона мабуть піддалася прадавнім материнським покликам, нагодувати голодного, і запросила його до себе.

Запашний борщ бордовою калюжкою розлився по тарілці, посередині красувався білий острівець сметани. Микола з апетитом накинувся на їжу, заїдаючи окрайцем білого хліба. Коли з борщем було покінчено, він скосив очі на господиню, але та стояла біля відчиненого вікна, і легкий вітерець розвівав її рудуваті пасма. Христина не робила жодних кроків для зацікавлення Миколи, а він сам не наважувався. Тоді він вирішив попросити ще одну порцію, щоб виграти час, а заодно віддати належне її кулінарним талантам і показати, який він справжній чоловік із добрим апетитом!

Насилу подужавши другу порцію, він зрозумів, що Христина не планує запрошувати його залишитися. Але так просто не здавався і, нахвалюючи господиню, попросив ще одну порцію. Пізніше йому здавалося, що цей борщ поллється у нього з вух.

Про жодні почуття він зараз не думав. Він насилу вийшов, точніше викотився, з Христининої квартири. Піднявшись до себе, довго думав про минулий вечір.

«Христина, звісно, розкішна жінка, – розмірковував він, – просто мрія! Але мрія не тільки моя. Як витримати конкуренцію з іншими? Треба весь час доводити, що ти найкращий. Треба постійно відповідати такій королеві, тягнутися до її рівня і бути напоготові. Ні, це занадто складно, чи не краще просто милуватися, як вона розвішує простирадла у дворі чи вибиває килимок… Ні, не потягну я таку жінку… Не потягну…»

У животі в Миколи важко бродила каструля борщу. Було так погано, що, покрутившись із боку на бік, він наважився, попри пізню годину, постукати до Софії і попросити щось від живота. «Софія – жінка розуміюча, – думав він, – щось порадить!»

А тим часом Христина, висунувшись наполовину з вікна, із насолодою вдихала свіже повітря. «Ні, – думала вона з усмішкою, – ще можна змиритися з тим, що цей Микола пахне, як парфумерна фабрика, але каструля борщу за вечір? Це треба відрами варити, не відходячи від плити. Ні, не потягну я такого чоловіка… Не потягну…»