Коли брат став на порозі з велетенським подарунком, то я йому все пробачила, попри те, що позаду бовваніла його дружина.

Саме Юля стала тією людиною, яка нашу родину й пересварила. Але їхній прихід на мій день народження з таким гарним подарунком говорив про те, що все в минулому і ми й далі можемо покладатися один на одного.

Отож, свято було в розпалі, я вже прикидала, що ж то може бути за подарунок, адже коробка була важка.

Раніше мені Ігор дуже часто допомагав грошима, доки не одружився на Юлі, звичайно.

Мама з татом нам не дали багато, але ми якось в цьому світі трималися купи. Коли я вийшла заміж і привела на світ Сашу, то взяла брата за хресного і жодного разу не пошкодувала. Брат купував все, що дитина хотіла – велосипед, ролики, приставки. Він давав гарні подарунки на день народження.

Але так сталося, що ми з першим чоловіком не прожили довго і далі брат повністю взяв на себе забезпечення похресника, навіть був кращим за його батька, бо той крім відведених двох тисяч не давав дитині нічого. Ігор обожнював племінника і навіть мені залишав гроші аби я собі сукню купила, батькам помагав.

А потім сталася в його житті ця Юля.

І одразу ми з батьками це відчули, бо Ігор перестав давати нам гроші, а коли Саші на день народження вони обоє принесли п’ятсот гривень, то я вже обурилася.

– Ігоре, ви обоє даєте дитині п’ятсот гривень? Та ви на більше наїлися і напилися.

– Катю, ти нас кавою пригостила, – каже брат, а Юля киває.

– То пачка кави так і коштує, а ще сюди торт додайте.

Вони чогось образилися, але ж я правду кажу. Торт чотириста гривень, кава триста, то ж купа грошей.

Мама мене просила аби я дала їм спокій, але ж мені це все пекло, я спати не могла, коли бачила, які Юля викладає фото з їхньої квартири, які там ремонти і яке у неї чергове плаття гарне.

А я вже який рік не бачу нічого нового, тільки копійки рахую, бо мені на касі платять не багато. Сашко геть від рук відбився.

І ось мені знову наче доля усміхнулася – я познайомилася з Олексієм на роботі, побачила, які він дорогі продукти купує і зрозуміла, що треба звернути на нього увагу.

То усміхнуся йому, то приберуся, то заговорю-пожартую і вже ми одружилися. Далі у нас вже й спільна дитина і знову заковика у грошах, бо ж Сашко росте, а Олексій свою дитину одягає, а не мого сина. Я намагалася пояснити йому, що так не годиться, але де там.

– Я його годую й так, а на більше у нього є батько.

Не дивно, що Сашко від рук відбився.

І от ми й поїхали з ним до Ігоря, щоб переконати його, що треба хресному помагати.

– Катю, у мене самого двоє малих дітей. Про що ти кажеш?, – вдавано бідкався брат, сидячи в своїй новій квартирі з гарним ремонтом.

– Ігоре. Дитина хоче хоч раз в рік якусь обновку. Ти не збіднієш, а йому радість. Ти ж хресний.

– Катю, у мене всі гроші пораховані, спитай Юлю.

Я не хотіла питати, бо вже он як вона брата видресирувала.

Аж тут чую гуркіт з кімнати, де сидів син. Приходимо, а телевізор на підлозі. Брат вхопився за голову.

– Ти що твориш?, – до Сашка.

– Він сам упав, – каже син.

– Так, Ігоре. Прикріпив ти його аби як, а до дитини причепився, – сказала я і повела сина геть.

Я була рада, що той телевізор упав, от чесно, то бог так покарав брата за те. що не хотів нам помогти.

В результаті, мама поїхала на заробітки аби в моєї дитини нічого не бракувало і Олексій заспокоївся.

З братом я не говорила, як не поміг мені тоді, то чого зараз я маю з ним знатися? Але на ювілей таки прийшлося запросити.

Та й мама наполягала:

– Доню, він твій брат, стільки пройшло часу, у вас все добре. То помиріться.

– Добре, мамо, запрошу його на свято.

Я йому зателефонувала і сказала, що чекаю на нього в нашій новій квартирі, яку помогла купити мама.

– Якраз на ремонт подивишся, який тепер модний, а не як у тебе. – сказала йому.

І ось брат прийшов з подарунком, наїлися вони та напилися, вже балакаємо мило, як чую, що в кімнаті хлопці вже подарунки відкривають. А далі почула дзенькіт.

Заходжу, а там з великої коробки висунутий телевізор і тріщини пішли. Сашко та Павлик стоять і один на одного пальцями показують.

Олексій одразу почав їх по кутках, а я тоді кажу.

– Не чіпай дітей, Олексію, телевізор вже був поламаний. Так, Ігорю?

– Ні, він був цілий, – каже той і Юля оком не мигнула.

– Як цілий, коли я пам’ятаю, що саме таку марку побачила у вас на підлозі п’ять років тому. Ви його стільки часу тримали і не викинули?

– Так, чекали, коли у тебе свято буде, – каже спокійно Юля.

– На вихід і знати вас більше не хочу.

В нашій квартирі запанувала тиша. Чоловік випитує, що це було в квартирі Ігоря, але я йому все пояснила давно – телевізор впав, а винуватим зробили сина. і які ж люди. стільки років тримати його в коробці аби мені подарувати? Та я собі зараз таких можу десять нових купити. Зателефоную мамі і вона мені гроші передасть. Для чого був цей цирк з подарунком. Як ви вважаєте?