Вперше він побачив її в своїй будці, коли принесла розтрощений планшет:

– Ви можете це зробити? Стала ногою, а дитина без мультиків ніяк?

– Так, звичайно, – він сказав буденну фразу, але для неї це було надгеройським порятунком життя.

Це його розсмішило. Ці мамочки геть не вміють давати раду з дітьми без мультиків.

– Прийдете завтра.

– Дуже вам дякую!

Він бачив сотні таких жінок, бо в цьому гіпермаркеті працює давно. Його будка з ремонтом техніки і всякими іншими супутніми товарами стоїть посеред входу і виходу. Він вже й уваги на них не звертає – снують і снують. Складається враження, що люди те й роблять, що безперестанку купують їжу і одразу ж з’їдають.

Якось вона знову прийшла з дитиною – купувала зарядне до планшета. Хлопчина років трьох-чотирьох. Такі ж очі з довжелезними віями. Поки він підбирав, дитина встигла оббігти маркет навколо і вона перепросила:

– Я на хвилиночку!

З’явилася знову через хвилин десять з дитиною, що ласувала морозивом.

– Маємо декілька хвилин тиші, якраз встигну розрахуватися.

У неї була дуже мила усмішка. Усмішка завжди мила в усіх, а у неї ще й ямочки. Коли давала гроші, то звернув увагу, що на руці немає персня. Ну, нема то й нема. Може не носить, бо не одружені, але живуть разом.

Вона приходила кожного дня чи через день. Мило йому всміхалася і кивала. Інколи сама, інколи з дитиною, але ніколи з чоловіком. Коли виходила з магазину, то чекала, поки малий набавиться на майданчику. Сиділа і дивилася на нього то з радістю, то зі смутком, залежно, що мале виробляло на майданчику. Він лишався непомітним. Тай якби вона його бачила, то навряд би щось запідозрила. Вона була одна з цією дитиною – це була її планета з двома жителями, навколо були далекі інші.

Він не знає скільки часу підглядав за цим далеким щастям. Місяць чи три, може, півроку? Вони були вже йому рідні, тільки як стати рідними для них?

Якось малий виходив з магазину, плачучи на весь голос.

– Максимку, я не куплю тобі машинку, бо не маю грошей, але якби й мала, то не купила б, бо ти страшенно нечемно себе ведеш. Якщо будеш чемний – мама купить.

Дитина ревіла ще довго, навіть, після поцілунків і обіймів, трохи затихла, коли взяла на руки. Наступного разу побачив малого біля іграшкового відділу і вирішив купити для нього машинку. На виході поклав малому рюмсалу машинку до рук.

– Бери. І пообіцяй бути чемним і слухати маму.

– Слухайте, це зайве, – вона виглядала розгублено і присоромлено, – Він її вже не випустить.

– Перестаньте, це дрібниця, а він ще довго ходив би і ревів. Це я зробив для себе – бережу вуха – спробував пожартувати.

– Дякую і не треба було, справді.

– Пусте.

Потім вона довго не з’являлася з дитиною. Він картав себе, що заставив відчувати її поганою мамою, що не здатна купити дитині іграшку. От телепень. Вона тепер йому просто киває і не усміхається. Ще чого доброго всякого на нього надумає.

Підловив її біля виходу з будівлі, простягнув каву і сказав:

– Ви мене уникаєте, я не хотів вас образити чи налякати.

– Я? Ви мене просто здивували. Я не звикла реагувати на когось, крім сина. Ви розумієте?

– Так і як маєте кілька хвилин попити кави і поговорити, то я буду тільки радий.

Вона на нього подивилася так, ніби вперше бачила і кивнула головою. Вони говорили про погоду, гіпермаркет, майданчик.

На наступний раз про нього і його роботу, захоплення, уподобання.

Потім через дуже-дуже багато розмов про неї і її історію. Про її розчарування в коханні і людстві, про її щастя в дитині, про її мрії.

А ще через дуже-предуже багато розмов вони говорили про них.

Автор: Ксеня Ропота.

Фото ілюстративне.