В одному селі жила зразкова родина: тато, мати і двоє чудових синів-красенів. Батько багато працював і збудував просторий будинок аби було в ньому місце для усіх, навіть, коли сини одружаться і матимуть своїх дітей. Мати піклувалася про свою родину, тримала все в порядку такому бездоганному, що всі сільські чоловіки ставили її в приклад своїм дружинам.
Жінка й справді мала чим пишатися, адже її дім – то був її замок, її фортеця, її світ. Вона багато чим пожертвувала аби він був таким бездоганним: своїм часом, своїм відпочинком, своїми мріями, загалом, вона не жила життя, так як хотіла, вона будувала цей дім, щоб її діти жили так, як вони того забажають.
Те саме робив і чоловік: він працював все життя на нелюбій роботі, яка приносила багато грошей, щоб він міг вибудувати його. Він рідко бачив свою дружину, мало бавився з дітьми, мало відпочивав.
Коли старший син привів в дім невістку, то всі зітхнули з полегшенням: нарешті залепечуть діти і забігають по подвір’ю.
Проте, невістка не дуже раділа тому, як її радо зустріли в цьому домі. Вона була проти того аби ділити спільну кухню зі свекрухою, тому зажадала аби хату переділили і їй дісталася половина.
Вони вибили в стіні нові двері, а старі замурували. Від цього по хаті пішли тріщини і довелося робити ремонт в багатьох кімнатах.
Щоб обладнати нову кухню, невістка відправила чоловіка далеко на заробітки, але там з ним трапилося нещастя і його привезли додому та поховали.
Чи то через це чи ні, але невістка привела на світ маля з особливими потребами. Дитина потребувала великих коштів. Тому свекор знову поїхав заробляти гроші, але й він довго не побув на світі – його поклали поруч із старшим сином.
Молодший син бачачи все це вирішив, що має прожити життя набагато веселіше:
– Мамо, праця не робить з людини людину, – казав він матері, коли та вже не витримувала його гульки.
Він так жив на широку ногу, що набрав багато боргів і прийшлося продати половину хати іншим людям, щоб їх виплатити.
А далі син просто пропав.
Невістка покрутилася і сказала, що поїде сама на роботу аби заробити грошей для своєї дитини.
Більше вона не давалася чути і літня жінка залишилася сама з дитиною. Згодом і її не стало, а дитину віддали в іншу родину.
В будинку-фортеці тепер живуть чужі люди і радіють, що він так дешево їм обійшовся.
Моралі не буде, лише питання: чи настільки був міцний будинок, що одна людина змогла пробити в ньому новий хід?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота