Наче й не моя це справа, але в очі йому дивитися було неможливо, наче то я провинилася, а не він. Де я могла тоді подумати, що через багато років саме він стане на мою сторону?

В цю родину я попала двадцять два роки тому, те, що моя свекруха жінка дуже спокійна і врівноважена, я сприйняла за щастя. Але далі виявилося, що це далеко не так, як і те, за що я полюбила її сина.

Мені Вадим видавався таким впевненим в собі, мудрим і мужнім, я відчувала себе за ним, мов за кам’яною стіною. Так я собі малювала його образ тоді, молодою.

Ми першу пору почали жити у свекрів і я не була проти, адже свекруха така спокійна, хвалить мене, каже, як Вадиму пощастило зі мною, свекор не вмішується в домашні справи і його більше нема, ніж є.

Але дуже швидко я зрозуміла, що свекруха просто ліниться мені робити зауваження, бо їй ліньки самій встати і приготувати щось поїсти чи прибрати. Їй легше похвалити мою страву і піти дивитися серіал, ніж чогось навчити.

А одного разу я побачила. Як свекор підвозив якусь молодицю і дуже вже з нею в машині воркотів. І ось так те та се на купу навалилося і я сказала Вадиму, що більше не хочу жити з батьками, а хочу сама.

Свекруха була проти, адже хто їй буде прибирати та готувати, але я не хотіла бути присутньою тоді, коли свекрів секрет розкриється і я не вдам вміло здивування, свекруха одразу мене розкусить, що я знала і їй не сказала.

І ось почали ми жити окремо, наче все було добре, у нас з’явився син і донька, ми працювали і відкладали на квартиру. Через десять років ми мали своє житло з допомогою наших батьків.

І ось тут я й помітила, що чоловік геть розслабився – він те й робив, що лежав на дивані чи після роботи, чи замість відпочинку на вихідних.

Мені здавалося, що диван – то магніт, який його там тримає і єдине, що його хвилює – чи не вилізуть пружини.

Коли малі діти, то якось не так помічаєш, що чоловік байдужіє, але потім наче очі відкриваються, що все роби сама і тебе просто хвалять, як ото тваринку гладять по голові: «Молодець».

Як я не просила чоловіка чи по продукти поїхати, чи мене з роботи зустріти йому не цікаво було й те, що діти поступили, головне аби вони довго не говорили про себе, бо він щось пропустить з фільму чи передачі.

А якось я приїхала з відрядження серед ночі. Я ще вдень йому телефонувала аби мене зустрів на вокзалі, бо не хотілося переплачувати за таксі. Він пообіцяв, що буде.

Я роззираюся – нема, я тоді приїхала на таксі і до квартири – а він спить.

А зранку каже:

– Так спати захотілося, ти не уявляєш, але ж ти доросла жінка і добре доїхала, то ж не колишні часи.

У мене відібрало дар мови, бо чи я є чи ні – для нього все одно.

Я тоді йому сказала, що з мене годі і пішла до його батьків аби прояснити ситуацію, що я з такою байдужою людиною жити не буду і не хочу.

І тут свекруха й каже:

– І чого ти причепилася, людина додому приходить, зарплату приносить, голови тобі не завертає, а ти собі щось вигадуєш.

– Правильно зробиш, – сказав свекор, – Ти ще молода жінка і знайдеш собі чоловіка, який буде цікавитися як ти та чим живеш, який зателефонує вдень і спитає чи чогось треба, вночі зустріне зі зміни, на вихідні порадиться, куди ти піти хочеш, взагалі буде знати, чого ти хочеш від життя. Буде тобі опорою і підтримкою.

Я від такого монологу дар мови втратила. Було зрозуміло, що він не так каже про мене, як про себе.

І тоді в мене відкрилися очі – він вже тоді зрозумів з якою жінкою живе, але не наважився піти, бо ж як підеш від людини, коли вона тобі не робить нічого, ні доброго, ні злого. Хіба йдуть через байдужість?

От він і лишився та стільки років прожив з жінкою, яка не цікавилася ніким, окрім себе. І бачив ці риси в своєму синові, тому й зрозумів мене.

Я йому й досі дуже вдячна за ту підтримку і мені аж незручно, що я не могла йому в очі дивитися, коли дізналася його таємницю.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота