Коли я розповіла кумі про зміни в моєму чоловікові, то та лиш зітхнула:

– І твій туди ж?

Від таких слів мене аж в піт кинуло. Куди це «туди ж»? А далі аж мене нерви взяли, коди кума почала мені перелічувати, що я в собі маю змінити аби чоловік вернувся.

– Та тьху і ще раз тьху!, – відказала я їй на ці поради і пішла геть.

Аби я в свої сорок дев’ять бігала по магазинах, як гірська коза? Та я краще собі квітів накупую на дачу на ті гроші, які я маю витратити на шпильки і плаття. Я так шкодую ті півонії купити різних сортів, а тут давай гроші на капрони, бо що? Як за стільки років спільного життя я маю на таке йти, то хай йде на всі чотири сторони.

Ми ж з Сергієм зі школи знаємося, далі в інституті вже ближче один до одного придивилися і почали зустрічатися. Двоє дітей у нас вже прилаштовані в житті, а тут він надумав гантелі тягати та в сауну ходити.

Я спочатку нічого не казала, бо таке, раз можна, бо це на бюджет не впливає, але далі почалося таке, що це ще й масаж він туди включив, далі він не буде їсти смаженого, але, коли він від моїх маринованих огірочків відмовився, то вже був дзвін.

– Та огірки так зродили та я стільки банок закрила і хто то має їсти?

– Мариноване шкодить, – каже мені, – Роздай сусідам.

– Мою працю сусідам? Та я сама сяду і їстиму.

– То так і роби.

Ви ж знаєте, які ті огірки капризні і скільки разів їх треба садити аби ніхто не з’їв і зійшло насіння? А поприв’язувати до палиць, а слідкувати аби не завелося що, а впильнувати саме маленькі огірочки, щоб закрити партію таких малих і хрумких, як корнішони. А переживати чи не вистрелять, чи рецепт правильний. І після цього всього я маю їх сама їсти?

Тоді я до подруги, а вона ще мало того, що мені огірки їсти, то ще й до магазинів висилає.

Та я собі вже стільки років про людський матрац мрію, а он куди я маю гроші витратити через чоловіка?

Ходила я довго по хаті, бо й хата не моя, дача спільна, куди мені матрац замовляти? Матрац і півонії, оце те, що я хочу.

Вирішила поки пожити на дачі, а там видно буде. Написала записку і поїхала.

Колись думала, що зголодніє і вернеться, але, видно, його там добре годують.

Хоч і не думала, що сумуватиму за ним, але ж де спогади дінеш з голови. Ми ж добре жили і все разом робили для дітей, щоб у них життя було краще. І освіту їм дали і оженили, онуків ще не маємо, але з Божою поміччю все буде.

А тепер бери й живи для себе, так ні, масаж йому закортіло.

І ось проходить кілька днів, як він мені телефонує:

– А де ти ділася?

– Де й попередила тебе в записці.

– В якій?

– Тій, що на столі. Ти що не був вдома?

– Та я поїхав з друзями в гори.

Ну ви чуєте? Я тут переживаю, я тут думаю, а він собі й близько не бере до голови. Добре, що в мене позмінна робота, тому прийшла на квартиру, заглянула в холодильник, а там якісь суші, залишки піци.

Отак ми прожили б ще довго, не кажучи нічого один одному про свої переживання, як раптом покликав мене Сергій з ванної:

– Олю, поможи. Встати не можу.

І я його отак скрученого якось на ліжко й перетягнула. І тут його й прорвало.

– А щоб тобі з тим молодим поколінням та здоровим способом життя. Аби воно і я. Як я скучив за твоїми огірочками та картопелькою смаженою. То мені така розплата…

Виявилося, що у них змінився керівник, хоче аби всі дотримувалися здорового способу життя, тих, хто проти такого підходу, то планує попросити, бо поруч з ним мають бути люди з однаковими поглядами.

І мій Сергій отак домолодився.

Відпочиваємо на дачі, кущики мої приймилися, радують душу і матрац чудовий. Він мене хвалить за те, що я така господарна і я впізнаю свого любого чоловіка, якого ні на кого не проміняю.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота