Шлюб Віри і Олега тріщав по швах вже давно. Вона була жінкою з принципами, а чоловік був звичайним чоловіком, нічого грандіозного не хотів на роботі, та й вдома його цілком влаштовувала гречка з котлетою і відпочинок на дачі у батьків.

Але Віра захотіла потрапити до вищого кола їхнього міста, що аж зі шкіри пнулася, а для цього треба було й гарно виглядати, й мати престижного чоловіка, а не сантехніка в ЖЕКу.

– Ти можеш піти і відкрити свою власну фірму, – казала вона йому. – ти ж маєш все для того – і працюєш добре, професіонал своєї справи, та й людей знаєш, яким потрібна часто допомога, знижки б їм робив, як постійним клієнтам. Розвивався б, грошей би більше було, їздили б ми всюди.

Але Олег не хотів. Не знаю вже чого, але не хотів. У них підростала донька і Віра дуже хотіла аби дитина і в модельну школу ходила з дітьми її подруг, і дружила з відповідними дітьми, і виглядала так, як тепер модно.

– Що за ніс? Ти подивися, які вуха, як це все виправити? Ти чуєш, Олеже? Ти бачиш скільки грошей треба буде на корекцію? Так, що роби щось.

– Нормально вона виглядає, – відказував Олег, – вона ж ще дитина.

– То й що? я вже бачу, які потім у неї проблеми будуть. Я вже дівчат попитаю, як з це вирішити.

Потім вона поставила чоловікові на стіл брошурку з цінами і сказала, що він має заробити на все це аби хоч їхня донька стала членом елітного клубу місцевих.

І от Олег і не витримав та пішов до мене. Я була постійним клієнтом і часто так бувало, що пригощала його, бо ж треба майстру віддячити.

Він так хвалив мої страви, що я аж запишалася. А там все якось сам пішло.

Віра не могла повірити, що чоловік від неї, від неї, від неї… йде!

Вона сказала, що всього досягне сама і вирішила знайти собі багатого чоловіка з цього кола і ще інтенсивніше в’язалася за доньку.

І от та одного разу й не витримала і стала нас на порозі.

Я тільки очима закліпала, бо я бачила перед собою дуже гарну дівчинку-підлітка. І не розуміла, як мати в ній може щось не те бачити?

Так Інна до нас і зачастила, а потім попросилася пожити. Я була лише рада, адже давно мріяла про родину.
І тут вже Віра й почала, що все я у неї, такої білої і пухнастої, забрала, та як я посміла.

Вона такі концерти влаштовувала, а як вона переходила на інший бік вулиці, коли Інна йшла їй на зустріч?

Вона не вітала доньку з днем народження кілька років, бо та стала на сторону батька.

Не знаю, як Інна змогла це все пережити з такою матір’ю.

Вона пішла вчитися, далі вийшла заміж і це все без Віри, бо та в цей час їздила по світу, міняючи одних чоловіків на інших.

Ми з Олегом забезпечили їй і навчання, і весілля, і допомогу з дітьми. Ми, обоє таких не елітних людей, закотили рукава та працювали аби у Інни було гарне майбутнє, аби ї допомогти. Поки мама в цей час на неї ображалася і купувала собі всілякі брендові речі, прикраси, взуття і сумки та цим усім хвалилася в мережі, коли ми кілька місяців складала зарплатню аби купити онучці коляску.

І ось так Віра без жодної копійки виростила свою доньку і прийшла миритися.

– Я маю пробачити всім, зараз така нова течія, ви не зрозумієте, – скривила вона носа.

Та чого ж, я все розумію, тільки от чекає коли мені подякують чи я вже аж забагато хочу, як ви гадаєте?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота