Мій чоловік був старшим за мене на десять років і я гадала, що він стане мені опорою і підтримкою. Але яким було моє здивування, коли, що цей тридцяти п’ятирічний чоловік в усьому слухає свою маму.

Артем був повен сюрпризів і мені, молодій тоді дівчині, це дуже подобалося. Я вважала. Що він такий імпульсивний і чудовий, що ми будемо зранку в Відні пити каву, а вечерятимемо в Голівуді. Він дуже гарно залицявся і я вважала, що він просто знахідка – квартира своя, гроші на подарунки є, отже, це кохання на все життя.

Те, що я виявилася при надії, мене зовсім не хвилювало, бо я була певна, що далі тільки щастя і тільки радість та здійснення мрій. Весілля було пишне, все як я хотіла і стали ми жити з Артемом та радіти життю.
І ось тут почали відбуватися дивні речі.
По-перше, якось зранку на порозі стала жінка з дитиною і впихаючи малого в квартиру сказала:

– Посидь з Дмитриком, мені треба поїхати на тиждень у відпустку. Ти й так аліменти не платиш, хоч якась з тебе буде користь.

Я закліпала очима, а вона тільки криво усміхнулася на моє здивування і пішла геть.

– Чому ти мені не сказав за дитину, – спитала я його.

– Та я з ним практично не бачуся, не хвилюйся, він не буде нам заважити…

А далі почалося ще неймовірніше – я мала працювати до самого декрету, бо мій коханий чоловік то працював, то ні. Виявилося, що мама невдоволена його роботою і вимагає аби він пішов на іншу, яка підійде його задаткам.

Як виявилося пізніше, гроші на весілля Артему дала мама і вона вимагала аби він їх віддав, а потім плавно перейшла на те, що їй віддати маю я.

– А що ви собі гадали? Гарно жити за мій рахунок?

Я незчулася, як віддала дитину в ясла, а сама працювала на роботі, а потім ще й ходила в магазин, готувала їсти, прибирала, мала час на дитину. Артем був в пошуках роботи, або вже не працював, мати все це схвалювала, бо її дитина мала бути щасливою і гроші на неї мали сипатися рікою.

Колишня дружина Ліля час від часу приходила залишити на нас сина і одного дня глянула на мене і каже:

– Слухай, тікай ти звідси і якнайдалі. Я пригадую, яка ти була, коли тільки вийшла заміж за нього. А тепер подивися на що ти перетворилася. Ти просто один в один повторюєш мою долю. Я пішла і як мені зараз не важко, але я ніколи не пожаліла за свій вчинок.

Я глянула на себе в дзеркало і зрозуміла, що виглядаю старшою за чоловіка! Звичайно, коли на всьому економиш, то звідки гарно виглядати.

Ні, я не побігла по магазинах, бо я геть була не того характеру, адже одразу б не дала собі вилізти на голову. Я наважилася купити собі нове взуття, бо старе мене парило, а хотілося щось на босу ногу.

Одразу взулася в обновку і попурхала додому, як же це приємно, коли ти в тому, що тобі приносить радість і збільшує комфорт.

– Ти не купила ковбаси, – здивувався чоловік, – я ж тобі казав купити.

– Я купила собі взуття, а з ковбасою ти місяць почекаєш.

– Що? Я маю бути без м’яса. Бо ти собі вирішила надцяте взуття купити?

– Тоді зароби собі на харчі, я стомилася бути тут за всіх: і за годувальницю, і за прибиральницю.

Отак ми розійшлися по різних кімнатах, як свекруха в двері з палицею улюбленої ковбаски для свого синочка.

– Ти дивися, пожила у нас на всьому готовому і пір’я розпушила? Ми тебе звідки витягли? Ти забула з якої глушини ти приїхала? Давно болото ногами не місила?

– Знаєте? Давно, – сказала я і задумалася.

Я справді, покинула рідних. Тішилася, що заміжня і не хотіла вертатися в село з похнюпленим носом. І заради чого? Я спакувала наші з донькою речі і поїхала до мами й тата. Вони все зрозуміли без слів.

Зараз донька випускниця, а я доглядаю батьків і рада, що вернулася, ніде так мені не добре, як вдома.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота