Мамі моїй сорок вісім років і я її майже не знаю, от чесно так скажу, бо цю жінку, що приїхала, я точно не знаю, вона надто різниться від тієї, що говорить зі мною по телефону.

Поясню трохи детальніше – мене виховували дідусь і бабуся, бо мама була дуже молода, коли привела мене на світ. Але бабуся наполягла на тому аби вона вчилася далі, а дитину вони з дідусем виховають:

– Ти тільки на початку шляху, хто знає, чим закінчиться він? може таке бути, що вже й дітей не матимеш, а так хоч хтось тобі старість зайде.

Мама погодилася і пішла вчитися, весело проводила час, а до мене приїжджала рідко. Далі у неї знову трапилося кохання і мама вийшла заміж.

– Хай Іринка поживе з нами, поки ви там характерами притретеся, – казала їй.

Мама й тут радо погодилася і їй було байдуже, що я не знаю, як її називати, наче й «мама», але хто вона мені по-правді?

Новий чоловік казав, що треба стати на ноги і тоді почати вже про дітей думати. Вони жили у своє задоволення, а я й школу у бабусі закінчила. А далі трапилася криза і всі їхні гроші пропали, щось вони не туди вклали і стали продавати майно, машини і далі не згадували про те, що мене треба вчити на якісь гроші.

Ні, мама телефонувала мені і купувала подарунки на дні народження, така собі весела жіночка раз в рік і на Миколая. Дійшло до того, що вони виїхали за кордон аби заробити грошей та віддати всі борги.

На моє весілля мати приїхала з гарними подарунками, була доглянута і щаслива. Поглядала на мого Вадима, який був лише на десять років від неї молодший і все щебетала, як мені пощастило з таким чоловіком.

Я знала, що пощастило, бо завжди хотіла аби мене бодай хтось в цьому житті захищав, питав як я і чи їла та чи тепло одягнена.

І ось у мене ювілей – тридцять років, нашій донечці Оленці чотири роки і загалом, шлюбу – п’ять. Подія для нашої родини дуже вагома, тому я й готувалася до неї дуже ретельно, шукала ресторан, запрошувала гостей, узгоджувала меню, підбирала плаття для донечки і шукала одяг для чоловіка.

Але це все перебила моя мама своїм приїздом і звісткою про те, що вона вільна.

– Я нарешті звільнилася від того тягаря і тепер буду жити для себе, – казала вона мені і поглядала на мого чоловіка.

– Ти наче все життя це робила, – кажу я їй.

– Хто тут у нас такий ображений? Це мама виправить, – почала вона мене за щічку щипати, – Завтра з тобою підемо все залагоджувати!

Каже одне, а на ділі просить аби мій чоловік всі обновки приміряв, які вона йому купила. А те, що Оленка одягає, то лиш киває і все просить Вадима ще оте поміряти:

– Поміряй, бо хочу знати, що все підійшло: і шорти і костюм і сорочки!

Пішли ми в салон, але вона собі таку зачіску зробила, що очей не відвести. А мені таке порадила, що я й глянути на себе не хочу, ні колір, ні стрижка мені не підходять. Те саме й з одягом – вибрала таке плаття і ще й образилася, що я не хочу брати:

– Та я плачу, не жалій для себе нічого!

– Мені воно не подобається!

– Бо ти смаку не маєш, а мати тобі поганого не порадить!

Мусила взяти і тепер от сиджу перед дзеркалом з такою стрижкою і платтям та думаю – а чи мені добре мати моя радить і чого вона насправді хоче? Як мені бути? Що б ви порадили?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота