Подумайте тільки: в сорок шість років вона надумала розлучитися з татом!

Я вважала, що у нас абсолютно нормальна родина: я, тато і мама.

Мене вони дуже любили, це я вам чесно скажу, що мама, що тато. Я росла з думкою про те, що мої батьки – це моя стіна і мій прилисток в надскладних життєвих обставинах.

Звичайно, що вони сварилися, як і всі пари, але я не чула якихось голосних фраз, типу «давай розійдемося». Ніколи я такого не чула. От звичайнісінька родина і що тепер відбувається – я просто не розумію.

Я закінчила університет і вийшла заміж. Батьки мого чоловіка дуже поважні люди і мама навіть не хотіла аби я виходила за Сергія заміж:

– Інночко, доню, навіщо тобі той Сергій? Там тих грошей хоч і є, але ж не мільйонери, а кирпу дмуть, немов вони в списку Форбс. Подумай добре, перш, ніж погоджуватися. Ти все життя будеш перед ними старатися, кожен день, як екзамен – тобі того треба?

Я не послухалася. Звичайно, що ми живемо з Сергієм окремо і це його батьки купили нам квартиру. Але я почуваюся в господинею в своєму домі.

Інколи приїжджають його батьки і мені приходиться робити генеральне прибирання та готувати ту їжу, яку вони люблять. Але в кого не так?

Завжди хочеться аби про тебе була гарна думка. Я не бачу тут нічого такого.

Я рідко після весілля приїздила додому, тому звістку про те, що мама пішла, мені розповів тато. Я одразу ж приїхала до нього, бо не вірила, що вона сама поїхала!

Отак все життя жити в квартирі та піклуватися про свої вазони, а потім «гоп» і вже тебе нема.

Тато одразу не помітив, що мами нема. Я не розумію – як це?

– Та їсти було що, от я й думав, що вона просто пішла раніше на базар чи в твоєї бабусі ночувала, бо та хворіє.

Для мене тут вже одразу дзвіночки задзвеніли, бо ж бабуся здоровіша, ніж ми з татом вкупі. Але на всякий випадок я до неї зателефонувала і вона була шокована, що мами нема.

– Ах ви ж любляча родина! Отак людини не стане, то ви через місяць приїдете?

Ми вже обдзвонили всі лікарні, але нічого.

Аж тут я глянула на холодильник, а там записка: «Я поїхала до подруги. Буду не скоро. Десь через рік або й більше».

Ви собі уявляєте? Вона до подруги поїхала! І до якої, коли останній раз вона кудись з подругами виходила – ніколи. Я не пригадую аби мама кудись ходила сама, аби до нас приходили якісь її подруги. До нас навіть куми не ходили – раз в рік пришлють мені вітання з днем народження, а тепер взагалі й не згадують.

Ну хоч жива і те добре. Я сказала татові, що не маю часу більше бавитися в детектива, бо у мене своя родина.
А ось недавно тато сказав, що мама прислала папери на розірвання шлюбу і вже назначена дата.

Ви розумієте? Як я буду виглядати перед свекрами? Мама на старості літ вирішила в другу молодість бавитися?

Я вважаю, що це їй не притаманно і тому кажу татові, що він не має давати їй ніякого розлучення, а говорити, що вона в надто сильному емоційному стані і що їй потрібен хороший психолог. Я кажу, що це все криза віку і тато має бути твердим в цьому рішенні.

– Тату, ти старший від мами на десять років і твоє здоров’я бажає кращого. Хто буде про тебе піклуватися? Я маю свої турботи, а ви не діти малі, тому вирішуй все сам.

Я думаю таки піти на перше засідання, щоб її побачити і висловити своє невдоволення такою її поведінкою.

Хтось має приклади, коли пару не розлучають, а дають якийсь час на роздуми і як повести її до спеціаліста?

Фото Ярослава Романюка.