«Залишила у вісім місяців» – це не залишила під церквою у коробці з-під взуття, а залишила в теплій хаті з бабусею, коли сама пішла на роботу перед тим старанно зцідивши молоко.

Проте, мою свекруху абсолютно не хвилює, чому я це зробила – вийшла на роботу з декрету, адже, на її думку, у неї просто ідеальний син – працює в банку і заробляє на нас усіх.

Ми з Борисом одружилися дуже юними і батьки нас довго опікали і допомагали. Ми жили окремо в квартирі, яку купили його і мої батьки порівну, хоча записали її на нашого першого сина.

Може, комусь материнство дається легко, але не мені, тим більше, що ні я, ні Борис не знали, як з дитиною поводитися і чому вона плаче – їсти хоче, чи підгузки змінити, чи просто їй так подобається.

З першою дитиною я відбула всі три роки декрету і хочу сказати, що й людиною після цього не почувалася – мені хотілося стряхнути з себе зайві кілограми, постійну сонливість, затурканість, забитість і просто неймовірну втому.

За рік я себе не впізнала – знову та жінка, яку я знала, відпочила і щаслива.

Я думала, що у нас з Борисом все добре, але помилялася, бо на роботі були стрункі секретарки, молодші співробітниці і практикантки.

Я закрила очі.

Він не йшов з родини, а я робила вигляд, що нічого не помічаю. Проте на фото ми виглядали просто неймовірно щасливою парою.

Роки йшли і вже скоро нам батьки почали говорити, що пора й про другу дитину подумати.

– Лесю, роки йдуть, а чоловік у тебе видний, – казала мені мама, – Його треба втримати, а діти – то дуже міцний зв’язок.

– Лесик навіть не матиме до кого в сім’ї заговорити, – говорила свекруха, – До кого буде в гості ходити чи за допомогою?

Борис щось поміркував і сказав, що він згоден, а я знову змовчала.

Знаєте, коли жінка при надії, то нюх так загострюється, що й не передати. Борис просто тхнути жіночими парфумами.

Не завжди вони були однакові, інколи ті самі щодня, інколи інші. А я сиділа і запитувала себе – для чого це все мені? Для чого це все проходити знову самій?

Я зізналася матері, що у Бориса є хтось, на що вона лише пхинькнула:

– А в кого нема? Зате у тебе є чоловік.

Така відповідь мене абсолютно не влаштовувала.

– Куди ти підеш з двома дітьми – вже конкретно запитала вона.

І я знала, що нікуди, що ці дві гирі у мене на ногах повільно та невідворотно тягнуть мене на дно.

У мене не було грошей, а останнім часом чоловік давав мені все менше і менше, бо у нього були проблеми на роботі. Але я знала на що він їх витрачає, тому ті копійки пекли мене вогнем.

Якщо хтось з чоловіків читає такі історії, знайте – ми знаємо, і ця несправедлива різниця, яку ви робите, вона потім відгукнеться.

Одного дня я прокинулася і подивилася на своє відображення в дзеркалі – відрослі корені немитого волосся, втомлені очі і бліда шкіра…

Руки самі набрали номер моєї начальниці і я молила за роботу, далі подзвонила свекрусі…

З чоловіком ми розійшлися і я живу з дітьми у нашій квартирі, що стало нечуваним нахабством для свекрів.
Ні до моєї мами, ні до свекрухи не доходить, чому я не змогла закрити очі на любасок, як це роблять мільйони жінок.

Тому свекруха й так заповзято розповідає про свій подвиг, як вона бавила малого, а я «віялася», хоч я працювала.

Не знаю чи й хочу ще раз починати історію з стосунками, хоч пройшло сім років, а я досі сама. Мій колишній має нову родину і дітей, але він виглядає не щасливішим, ніж я.

Фото Ярослава Романюка.