Слова дитини краяли їй серце – як вона до такого допустила? Чому вона готова була все терпіти, а тепер її маленька донечка стала його найзапеклішою захисницею?

Коли Світлана привела Андрія до батьків знайомити, їй здавалося, що вона ангела привела до хати, що всі мають впасти на коліна і дякувати богові за милість: красень, високий і любить її!

Але мама й тато лише промовчали, вірили, що це не надовго, що, може, бог дасть і розійдуться. Вони не бачили в цьому розв’язному молодику доброго чоловіка для єдиної донечки, але чи можна було її перерадити?

Відгуляли весілля і скоро на світ з’явилася донечка Єва. Світлана тішилася сімейним щастям і не бачила, що живуть вони на дитячі гроші і на те, що дає їй мама і тато, що Андрій робить для неї свято кожного дня: їжа на замовлення, зустрічі з друзями, квіти…

Через кілька місяців для них настала криза, бо мама категорично відмовилася позичити гроші, а Андрій відмовився йти на низькооплачувану роботу:

– Мамо, не піде Андрій штукатуром, він вчився на юриста! Ну май хоч трохи до нього поваги! Хоч допоможи нам на першій порі, якщо ви з татом мене любите.

Мама стиснула зуби і пішла на компроміс – буде оплачувати лише оренду квартири, а далі самі.

Андрій почав їй виговорювати, яку він виявляється, взяв в дружини бідну дівчину, що якби був знав, що її батьки такі скнари, то сто разів би подумав. Чи відкрилися їй очі тоді? Та ви що! Все вона винна, тому і їй виправляти: залишила дитину на маму та поїхала за кордон.

– Так, мамо, ви мене змушуєте їхати і відриваєте від дитини, бо не тримаєте ті гроші, як справжні скнари! Хай вам буде совісно.

Матері було совісно, але вона себе стримала і не вернула дочку – або вона подорослішає, або ні.

Світлана тяжко працювала і страшенно сумувала за домом, передавала гроші додому і вірила, що чоловік нею задоволений. Андрій хвалив дружину і просив ще трохи підзаробити, бо то він друзям гроші позичив, то вже заплатив перший внесок за будову, то курс підвів. Ледве вона витримала два роки і приїхала додому.

Чоловік й справді заплатив за квартиру, але на цьому всі гроші й скінчилися.

– Ти бачиш, які у нас ціни? Ти мене зовсім не любиш, якщо жалієш мені грошей.

Вона жаліла, вперше, до скреготу зубів жаліла. Жаліла на піцу, яку він замовляв вкотре, за кафе, де скликав друзів, ніби то, святкуючи її повернення, а вона їх навіть не знала, на квіти, за які платила вона. Донечці подобалося жити з татом, який завжди купує морозиво та ляльку, веде її на атракціони, а сам сидить збоку з друзями… Вона вважала свого тата найщедрішим і найдобрішим у світі… Не те, що мама – вічно незадоволена.

Світлани стало десь на місяць і вона поставила умову – або родина і робота, або нічого.

Донечка ставала на бік тата і він вміло цим користувався, але Світлана бачила в дитині лише себе, яка п’ять років тому була засліплена коханням і вірила в те, що з цим хлопцем здобуде вічне щастя.

Тепер у неї залишилася інша віра – віра в те, що він зміниться і зрозуміє, що любити – це турбуватися про всіх, а не лише про себе.

Фото Ярослава Романюка