Добре отак збоку казати «Не лізь», але, коли то твоя донька вже який раз серед ночі до тебе з дитиною приїздить, то як це «не лізь»? Та мені шкода, що вона дитину отак туди-сюди тягає, а то ж малому три рочки.

– А ти чого приймаєш?, – каже мені кума. – Вона й буде бігати, поки знає, що ти її тут чекаєш, нагодуєш, за таксі заплатиш. Нащо їй знаходити спільну мову з чоловіком?

– А якщо чоловік у неї поганий? Як не приймати?

– Якби був поганий, то вона б до нього не верталася, – каже кума і я вже не маю що й відповісти.

Вже я з чоловіком радилася, щоб поїхав та з зятем переговорив, бо скільки можна? Вони вже мають не лише про себе думати, але й про дитину.

І ось знову Маринка на порозі, я знову півтори тисячі за таксі віддала, нагодувала, вклала спати, далі вже ми всі дні з онуком, а вона в телефоні та в вікно виглядає чи не їде чоловік.

А той і не їде.

– Ну, що, доню, приїхала? Тепер сама їдь назад, але вже мені без дитини, нема чого його туди-сюди таскати. Щось остаточно виясніть, бо я тобі кажу як є – я тебе прийду тільки назавжди. Ти мене зрозуміла?

Щось там побурчала, але через тиждень поїхала миритися сама. Побула кілька днів і приїхала геть без настрою.

– Що таке?

– Він каже, що не прийме назад, бо я не вмію їсти готувати, не прибираю. Я йому що – служниця?

– Ну, тоді живи з нами, раз не хочеш їсти чоловікові готувати. Але я вам з батьком теж не служниця, тому будете помагати. Отак, їсти хочете тричі чи й більше в день, тому старайтеся з чого будете їсти варити.

Чоловік став на диби, а я йому пояснюю, що то такий виховний момент. Хай донька знає, як то важко заробити на кусень хліба і ще й приготувати з нього щось.

– А ти батько, подавай приклад.

І знаєте, що мені легше на руки стало, що я в хату, а продукти куплені і навіть вже картопля начищена чи та сама гречка перебрана.

Посиділа донька і зрозуміла, що біля мене не буде вже догори пупцем лежати і знову поїхала до чоловіка.

Вже звідти приїхали двоє і я й тому жевжику сказала, що жінці треба помагати, а не лише командувати.

– Ти мені дивися, чоловіче, аби ви батьків до своїх суперечок не підключали. Що то таке є? Вам треба глядачів? Ви вже дорослі і дитині який приклад подаєте?

І якось отак вже живуть, приїжджають на вихідні чи просять мене приїхати аби з онуком побути, а вони кудись йдуть відпочити. Я тому лише рада, бо самі знаєте, молоді посварилися і помирилися, а я батьки ж кожне слово пам’ятають. А, коли донька приходить з черговими непорозуміннями, то мама всі попередні дослівно згадає. То кому того треба?То про яке вже приязне ставлення можна думати? Не можете з чоловіком жити – не живіть і не морочте нікому голову. Ось така моя думка і скажіть, що я не правду кажу?

Фото Ярослав Романюк

Автор Ксеня Ропота