Сватання моє хоч і було років двадцять тому, але приказкою може стати й нині. Я була з багатої родини, так звані «нові українці» і єдиною донькою. Тому заміж мені вийти було дуже легко, але за того, кого хочу – дуже важко.

Багацька донька мусила мати обов’язково освіту і мене запхали в мед університет. Вчилася я не дуже добре, але батько мені сказав, що терапевтом ще й не такі бувають. Тому оцінки в мене були відмінні, а знань ніяких.

Мої оцінки були добрими не лише завдяки батьковим грошам, а й завдяки Василю, який був відмінником і просто чудово в усьому розбирався та мав гарну пам’ять.

Він і не сподівався, що така багачка зверне на нього увагу, але я звернула. Він був щирим, а це, повірте, вартує дуже багато. Отак ми почали зустрічатися, а на п’ятому курсі він запропонував мені вийти за нього заміж.

Я сказала «так» попри те, що він дав мені тонесенький перстеник з фальшивим діамантом. Він купив його на свою стипендію і це найдорожча прикраса, яку я ношу з гордістю до цих пір.

Звичайно, що далі була формальність, але треба було попросити руки і в мого батька. Я була впевнена, що тато трохи позлиться, але погодиться на такий нерівний в його розумінні шлюб. Але далі мене чекало таке, що просто перевернуло моє уявлення про батька. Хоч вони з Василем і були одні в кабінеті, але ніхто не забороняв мені підслуховувати під дверима.

– Ти хочеш одружитися з моєю донькою?, – спитав чи ствердив тато.

– Так, – сказав Василь.

– А що ти маєш зараз за душею? На що ти будеш утримувати родину?

– Я закінчую з відзнакою університет, декілька років інтернатури і я буду мати місце в лікарні, – почав говорити Василь, але тато його перебив.

– Я в твої роки вже їздив на новенькій іномарці і мав стільки дівчат, що ти собі не уявляєш. Я вмів крутитися: починав з кравчучок до Польщі з светрами та джинсами, далі перейшов на валютчика, крутив грошима, як роми сонцем.

Далі я звабив доньку місцевого чинуші, який мав білу зарплату і бездонну шухляду для хабарів. Він не мав куди дітися, бо та ходила вже з малюком під серцем і так ми стали дорогою родиною. Далі я з тестем скупив за гречку в людей облігації і вигідно їх вклав.

Далі приватизував державне підприємство, яке завдяки тестю, стало банкрутом – він надсилав туди численні перевірки. І тепер мій тесть на пенсії, а я поважний бізнесмен, який має все, чого душа забажає. І тепер ти вважаєш, що я свою єдину доньку маю віддати за такого нездару як ти?

– Але ми любимо один одного… І вна погодилася, – майже шепотів Василь, який розумів, що йому відмовляють.

– Погодилася, – перекривив його тато, – поїде на літо в Париж та купить собі пару сумок і вже за тебе забуде.

– Так не можна робити з людьми, – сказав Василь, але тато лише пхинькнув.

– Я тобі, блаженний, розказую, як гроші робляться, а ти тут переді мною щось белькочеш про мораль – ти геть безнадійний. Забудь за неї.

Василь вийшов геть блідий і просто потиснув мені руку і пішов геть.

Я тієї ночі довго не спала, все не могла усвідомити того, як мій тато отримав стільки грошей і, що я буду й далі так жити, як живе моя мама: від салону до бутіка…

Коли тато запропонував мені подорож в Париж, я радо погодилася і попросила ще один квиток для моєї подруги. Тато зрадів, що я нічого не питаю про Василя і погодився.

В Парижі я зізналася Василю, що вчинила і, що дороги назад нам нема. Так, моя «подруга» виявилася Василем. Він довго думав і сказав, що може це й на краще, але гроші татові він все одно віддасть.

Справа в тому, що тата вдома чекала записка від мене: «Дорогий таточку, твої гроші з сейфу взяла я. Код підібрати було не важко, адже це мій день народження. Ми з Василем почнемо нове життя – так, як ти його навчив. Як перестанеш злитися, ми приїдемо».

З того часу минуло двадцять років і мій чоловік успішний лікар, який має власну практику. Ми живемо в Австрії і час від часу з онуками приїжджаємо в Україну. Тато злитися перестав після другої онучки. Тепер бере її на руки і каже:

– Дідусь все тобі перепише, бо ти будеш набагато розумніша за свою маму.

Фото Ярослава Романюка.