X

Мені прийшлося зізнатися чоловікові, що не просто так моя мама тоді поїхала і не моя в тому заслуга. Я й сама не до кінця розуміла, чому так чинила з ним, я просто вірила, що мама краще знає

Моя мама купила нам цю квартиру, бо сама роки працює в Італії, квартира велика, чотирикімнатна з гарним ремонтом. Коли ж я вийшла заміж за Романа. То ми пішли в неї жити і мама не мала нічого проти. Але як тільки вона дізналася, що я при надії, то сказала, що приїде мені з малюком допомогти. Я була рада, адже я люблю свою маму і не думала, що все так повернеться.

Не розумію як, але з перших же хвилин маминого перебування в квартирі між нею і Романом наче іскри пішли. як тільки чоловік брав малюка на руки, то мама одразу казала, що він його не правильно тримає і щоб поставив, коли він їй заперечував, що це його дитина, то вона казала, що тут його немає нічого.

– Навіть син твій і то лише на половину і він у нашу родину пішов.

– Може, б ви Віро Василівно та поїхали вже на роботу?, – казав він їй.

– Та розбіглася з свого дому кудись їхати! На свою квартиру заробиш і тоді будеш рот відкривати.

А якось вже вони так між собою сперечалися, що Роман сказав аби я збирала речі і ми йдемо на орендовану квартиру.

– Куди я піду з малюком зі своєї хати, – вперлася я, – Невже так важко мамі просто не перечити, а мовчки прийти?

– Як собі хочеш, – гримнув чоловік дверима.

Я в сльози, а мама й мені каже:

– Нічого, доню. Ми й самі Степанка на ноги поставимо, навіщо нам такий тато, правда, сонечко?

Мама сюсюкала до малюка, а я думала про те, що я таке пережила, поки дитя на світ з’явилося, що волосся дибки, а чоловікові важко моїй мамі змовчати. Я вирішила, що раз він не може елементарне зробити, то нам його й справді не треба.

Йшов час, десь тиждень минув, але чоловік не давався чути. Я теж не телефонувала, найбільше раділа всьому мама, казала, що не пахне зятем і дихати вільніше.

– Могла ти собі, Софіє, й кращого вибрати, але, головне, що пішов і голови не морочить. Без нього й спокійніше. Та й не надійний він, коли отак одразу пішов.

Я погоджувалася з мамою, адже я стільки перенесла, щоб на світ дитя з’явилося, а йому важко з тещею ужитися. А як далі життя піде і ще більше буде складнощів, тоді що? А так мама правду каже – ще зустріну гідну людину.

І ось дзвінок у двері і на порозі стоїть жінка, я такої не знаю, подумала, що мамина знайома. Але знайома мала й до мене кілька речень:

– То ти дружина Романа, яка від маминої спідниці ніяк не відлипне?

Я очима закліпала, мама вийшла в коридор, а та жінка як давай нас шпетити.

– Роман мій працівник, на вагу золота, роботящий, скромний, добрий, відповідальний. Такого чоловіка ще пошукати, а я працюю в чоловічому колективі роки! А ви що творите. Любі мої? Це тобі, тещенько, вже чоловіка не треба, а твоїй дочці би й пригодився, знаєш. Тому ти, Софіє, як хочеш мати родину, чоловіка, то бери речі і за чоловіком. А ти, тещенько, теж шукай собі чоловіка, раз не маєш чим себе зайняти.

То так приблизно, що вона казала, бо ті всі слова були перемішані такими емоціями, що я дивуюся, як сусіди з квартир не повиходили.

Після тієї розмови я набрала Романа і сказала, щоб по нас заїхав, мама не хотіла мене відпускати. Але я сказала, що маю зберегти дитині тата і собі чоловіка.

– Добре, тоді поїду я, але знай, що я одразу повернуся, як тільки ти мене покличеш, – сказала мама.

Я сказала спочатку Роману, що поговорила з мамою я, але потім таки зізналася, що то його начальниця до нас приходила. Він був вражений. Адже вважав її жінкою аж надто байдужою до всіх і вся.

– Може, вона за свій бізнес так переживала, – сказала йому я.

– Може, а може, вона не така людина, як я думав?

В результаті ми запросили її за хресну і вона не відмовилася та стала нам за справжню родичку.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

K Nataliya:
Related Post