Мені здавалося, що ту зустріч зі свекрухою не перевершить жодна на світі, такий вона в моїй душі знайшла відгомін, але потім мені знову довелося її зустріти і та зустріч вже була з геть іншою свекрухою.

Отож, десять років тому, я роздратовано відкрила двері і застила, бо переді мною стояла свекруха.

– Вас ще бракувало, – не стрималася я.

І було чого так говорити, адже в той день двері мої не закривалися. Першою мене відвідати прийшла жінка, яка представилася коханою мого чоловіка і почала вимагати аби я чоловіка відпустила, бо у них справжнє кохання.

Я була така вражена, що не спромоглася знайти слів. Я ж вважала, що у нас з чоловіком все нормально. У нас син семи років, є де жити, разом відпочиваємо, відкладаємо гроші на автомобіль. А тут новина.

Далі прийшов чоловік і вияснилося, що це все правда, я перестала його надихати, стала звичайною домогосподаркою, а йому хочеться аби він жінкою захоплювався і пишався.

За мить в квартиру зайшли вантажники і почали виносити меблі, які Роман купував за свої гроші.

А далі на порозі напівпорожньої квартири стала свекруха.

Саме в той момент до мене почало доходити, що ж це таке відбувається, на які гроші мені прийдеться жити і як ростити дитину. Мої батьки мені не могли нічим помогти, вони жили в іншій області, ми тут орендували житло і чим за нього далі платити, якщо я не працювала, бо мій чоловік вважав, що його дружина має сидіти вдома?

Свекруха на мене глянула і каже:

– Все розумію, сама не можу прийти до тями, що таке коїться, але я на твоєму боці.

– Ви звідки знаєте?, – спитала я її.

– Та він же до мене ту особу вирішив привести, але я їх швидко розвернула. Так і будемо на порозі говорити? Бо у мене є план.

Я запросила її на кухню, де Віра Павлівна й почала розповідати.

– Я ж пройшла все те, ми з Романом пройшли. Батько так само виносив телевізор і килими. Як згадаю… А тепер він так чинить. Я не такого сина виховувала, Марто, не такого. Тому я тобі допоможу. Не дарма я працюю за кордоном, гроші є і тобі на першу пору стане.

Вона поклала переді мною купу грошей.

– Бери, це не так тобі, як онукові. Я знаю, що ти хороша мати і ще я тобі пропоную пожити у мене, я допоможу першу пору з дитиною, а ти знайдеш роботу і тоді зможеш шукати собі квартиру. Далі я знову поїду і ти зможеш сама жити у мене.

Пропозиція була більше, ніж приваблива, але я не хотіла стикатися в неї з чоловіком, тому їй все пояснила.

– Гаразд, як скажеш, – відповіла вона.

І так я вперше вийшла на роботу, відколи закінчила інститут. Було важко, але потроху я втягнулася в процес і стала хорошим помічником юриста, син не мав ні в чому потреби, бабуся Віра йому надсилала іграшки і гроші.

Коли вона приїжджала з-за кордону, то завжди приходила і залишала гарні суми. Тому я й не подавала на чоловіка на аліменти, думала, що мати це робить за нього і якось було незручно перед Вірою Павлівною, щоб вона про мене подумала, що я геть міри не знаю?

Але так сталося, що через п’ять років мені запропонували роботу в іншому місті в філії нашого відділу на вищу посаду. Я вирішила не відмовлятися і переїхала. Свекруха перестала у нас бувати. Але ми все одно переписувалися та зідзвонювалися.

Там я й зустріла свого другого чоловіка, Дмитра. І так все закрутилося у мене, що я втратила зв’язок зі свекрухою, наче й вітала з днем народження, але вона нічого не відписувала. Я себе заспокоювала, що от приведу на світ маля і буде більше часу, то й поїду до неї. Але цього не сталося.

Коли моїй донечці виповнилося три роки, то я вийшла на роботу і мені треба було поїхати у відрядження у місто моєї юності.

Я перед тим написала свекрусі, але та не відповіла, телефон не відповідав і я вирішила до неї зайти, якщо вона в Україні, то поговоримо і я їй все поясню.

Але ніхто не відкривав двері. Я була засмучена і брела в роздумах по знайомих місцях. Раптом зупинилася.

Біля церкви на стільчику сиділа жінка з картонкою.

– Віро Павлівно!

– Марто!, – прошепотіла вона.

– Як ви тут? Що ви тут робите?

І ця сильна жінка розплакалася…

Я повела її в кафе, вона їла і пила гарячий чай.

– Я переважно там сиджу, церква роздає потім хліб, я його беру і додому. Сушу і з чаєм їм.

– Де ви живете. Я приходила до вас, але там нікого не було.

– Знімаю кімнатку в гуртожитку.

– Віро Павлівно, що з вами сталося за ці роки?

Вона почала хлипати. Виявилося, що вона працювала поки мала сили, але далі почала відчувати, що сильно стомлюється. Приїхала в Україну на перевірку і її не втішили новинами. Прийшлося витратити всі заощадження, навіть, квартиру продала аби стати на ноги.

– І що, Марто, стала я на ноги, але ні житла, ні роботи, нічого.

– А як же Роман?

– А він мені не пробачив, що я стала на твій бік, а як дізнався, що я й квартиру продала, то взагалі перестав телефонувати.

– Чого ж ви мені не подзвонили?

– А що я тебе буду турбувати? Ти й так від нас натерпілася.

– Ні, я так цього не залишу, – сказала я їй.

Я зателефонувала Дмитру і все йому пояснила. Він знав про те, як мені допомогла свекруха у свій час, тому він приїхав по нас машиною.

– Будете жити з моєю мамою в селі, вона жінка хороша, вас чекає і не думайте відмовлятися, бо вона так само давно сама і мріє про компанію. А ви точно розмову підтримаєте.

Так мої діти тепер їдуть до бабусь. Син дуже щасливий, що його бабуся Віра знайшлася, донечка теж тулиться до нової бабусі, бо та дуже смачні кексики пече та її пригощає. Дві свекрухи знайшли спільну мову, радяться, як господарювати, командують нами, люблять онуків і чекають нас в гості. Звичайна родина, в якій панує любов.