Я це виявила випадково, але вона таки змогла викрутитися, хоч я не розумію, як.

Отож, син одружився з Олесею і поїхав жити в обласний центр, ми були дуже раді за дітей, бо Олегу було вже тридцять два і я вже почала переживати чи знайде він свою долю.

Невістка мені видалася доволі милою, звичайно, могла б бути краща, але вже хай так.

Олег мій працює на фірмі, а от Олеся вдома і я була певна, що вона вправна господиня, бо ж як з дому працює, то має купу часу на те аби все було чисто і на своєму місці. Тим більше, що дітей у них ще нема, то чим ще себе можна зайняти, як не прибиранням? Я, наприклад, до цих пір отримую якесь неймовірне розслаблення, коли перекладаю речі з осінньо-зимових на весняно-літні. Це суцільне задоволення.

Але у цієї зовсім інше уявлення про те, як має виглядати дім. І не дивно, що вона нічого не встигає, коли у неї все по квартирі розкидано, я ж кажу – безлад навколо, то від безладу в голові і навпаки.

Приїхала я до них, попередила, що буду, але зустріла мене Олеся так, що й ходити в такі гості більше не хочеться. Привела на кухню, запропонувала чаю і підігріти піцу в мікрохвильовій.

Я аж очі витріщила. Коли до мене їхала свекруха, то у мене не лише дім сяяв. У мене ще й страви були ідеальні і торт власноруч випечений, а тут тобі вчорашню піцу пропонують.

Та я б і не їла нічого, бо й тарілки чистої не було! Навіть, чаю не було в яку налити, то прийшлося Олесі мити.
Далі у неї щось на ноутбуці запищало і вона вже як туди залізла, то й не звертала уваги, чи я є, чи ні.

Я б з радістю грюкнула дверима, але як мій син прийде в таку кухню? Прийшлося закотити рукави та все вимивати та вичищати!

Коли син переступив поріг квартири, то на нього чекали три пакети зі сміттям:

– Винеси, щоб тут мені нічого не пахло, – наказала я йому, – Бо так сміття чути, що перебиває запах від страви, яку ти їси.

Далі син зайшов на кухню і аж охнув. Я бачила, як він зрадів, що там чисто! Бідна моя дитина! А як він наминав млинці, казав, що давно такого смачного не їв, а я ж лише зробила їх з того, що було в холодильнику.

Олеся прийшла на запах, не знаю чи й помітила, що щось змінилося, бо знову при мені тарілку просто в раковину поставила і все, пішла знову в ноутбук.

Я дивилася на сина, а він казав, що у неї робота і вона нічого не встигає.

Я тільки хитала головою, бо що вже тут скажеш? я б багато чого могла їй сказати. але це син має сам зробити, щоб це йшло від його серця.

Поїхала додому і коли переступила рідний поріг, то аж наче тягар скинула, ось тут я відпочиваю душею.

Я чекала, що син от-от вернеться додому від тієї жінки, але його не було. Коли ж я зателефонувала спитати, як він вирішив проблему, то він сказав, що тепер вони по-черзі миють посуд, бо, коли Олеся працює, а ще й куховарить та прибирає, то її починає боліти голова. А, коли він їй робить зауваження, то у неї починається справжня мігрень.

Я не розумію. Ми ще й дітей виховували і з садочків забирали, прали руками і нічого не боліло, а тут он які ніжні.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота