Подруги самі собі придумали ситуацію, самі роздмухали і самі прийшли мене «рятувати». Я спочатку їм пояснювала, що все не так, як вони собі думають, що вони з моїх обривків фраз склали якийсь кособокий пазл.

Але я бачу, що вони мене чути не хочуть, а знають лише своє:

– Тобі треба від Дмитра втікати, а ти його виправдовуєш.

Звичайно, що я не хочу більше з ними бачитися, бо у них лише одна тема – як мене від чоловіка «врятувати». Я вже їм сто разі вкажу:

– Дівчата, у мене все добре. Я щаслива. Прийміть це.

А на останній зустрічі вийшло не зовсім гарно, але то вже би й святу дістало.

Почалося все з мого заміжжя, ми з Дмитром одружилися і мої три подруги: Ліля, Світлана та Ілона були дружками на весіллі. Воно було гучне і веселе, батьки нам подарували квартиру. Ну як подарували, я давно жила в цій квартирі, а мама отак на людях сказала, що ми даруємо молодятам квартиру.

Захотіла вона отак похвалитися, що я їй буду на це казати? Адже вони завжди наголошували, що моя квартира, то житло для моєї сім’ї.

Гості аплодували, свекри були щасливі і Дмитро теж. Я теж була щаслива, бо вже мені тридцять, мої подруги вже не заміжні і я планувала аби мій шлюб тримався міцно, були дітки, тихі вечори перед телевізором.

Але мої подруги почали мене чи не в перший же тиждень кликати в кафе подівочити. Я не пішла, бо я вже на дівочилася, у мене є чоловік і є певні обов’язки перед ним.

А вони тоді й почали казати, що я змінилася і проміняла їх на Дмитра. Довелося мені таки піти на наступний раз і тоді я вперше й сказала, які у нас з Дмитром порядки, а далі й почалося.

Спочатку ми посиділи в кафе і я вже хотіла йти додому, як дівчата забажали живої музики. У мене не було з собою коштів на такі розваги. Тому я чесно сказала, що не піду.

– Дівчата. У мене лиш гроші на таксі. Я не піду.

– Як не підеш? Тобі хіба чоловік не дає грошей?

– Ні, я взяла з зарплати і прийшла до вас.

Вони очі округлили і почали казати, що люблячий чоловік має мене всім забезпечити.

– Дівчата, він не олігарх, а я реалістка. Тому бувайте.

І пішла, а вони відтоді почали мої слова по крупинці збирати.

Далі ще щось було, що я не йшла, бо вони захотіли на концерт зірки, а там дуже дорогі квитки. І я подумала, що я краще за ті гроші буду тиждень харчуватися з чоловіком. А хіба ні? У нас зарплати не великі, а тут така сума на один вечір.

Вони знову зафіксували.

Далі я сказала, що грошима у нашій родині розпоряджається Дмитро.

– То у тебе, що – кишенькові?, – допитувалися вони.

– Так, якщо якісь більші витрати, то я маю про це поговорити з чоловіком.

– Нічого собі! То ти маєш гроші випрошувати?

– Чому випрошувати? Я маю сказати, скільки мені треба і він мені дає.

– Твої ж гроші? Ти серйозно?

А що тут такого? Я справді звикла багато витрачати на одяг чи взуття і мені Дмитро пояснив, що у мене троє пар зимового взуття, то не обов’язково купувати й четверту. Так само з одягом.

– Наталю, ми ж маємо мати запас, коли у нас буде малюк, а ти не зможеш працювати. Навіщо гроші тринькати?

І я з ним погодилася. У мене ціла гора речей, які я одягала лише кілька разів. Вони в гарному стані, то чому я не можу в них ходити?

А потім сталася й та подія.

Отож, дівчата мене кликали в ресторан, але я не захотіла йти, сказала, що не маю настрою. Насправді, я настрій мала. Але я знала, як вони на мене почнуть дивитися і казати:

– О, боже, ти знову в цій сукні! Ти вже в ній треті й раз. Невже тобі чоловік не може купити ще одну?

Тому я вирішила поберегти нервові клітини і подивитися серіал. У Дмитра була ділова зустріч і він мав вернутися пізніше.

Отак я собі спокійно сиджу, як подруги мені скидають фото мого чоловіка в ресторані, де ціла компанія. Підписали теж вміло: «Доекономилася?».

Далі почали телефонувати

– Ми за сусідні столиком і у них такі зустрічі чи не кожен тиждень. І знаєш, що, люба? Дмитро в новому костюмі, а ти в чому?

Звичайно, в новому, бо ми недавно його купили. Ці витрати ми узгодили і навіть він знайшов його на знижці.

Я намагалася про це казати подругам, але вони мені почали доказувати, що насправді все не так, як я собі думаю і я маю зняти рожеві окуляри:

– Поки ти там сидиш сама та їси піцу в піжамі, то він тут їсть омарів з молодими жінками!

Хто такий натиск витримає? От і я не змогла. Вирішила подивитися, скільки ж у нас грошей назбирано.

Я порахувала, що має бути не менше двісті тисяч, я порахувала всю свою зарплату, а інше хай би йшло на проживання і харчування.

Але в шкатулці було лише п’ятдесят тисяч. А зарплата чоловіка удвічі більша за мою.

Я вирішила його дочекатися, поговорити спокійно, але не стрималася.

– Де гроші?, – почала я,- ти по ресторанах ходиш, а я маю сидіти вдома і працювати? Хіба ми про таке домовлялися?

Кинулася збирати його речі, хоча Дмитро хотів вставити щось у своє виправдання. Але я вже була така накручена, що не захотіла його слухати. Він мовчки пішов до батьків.

– Я вернуся, як ти заспокоїшся.

Я всю ніч не могла заснути і все думала, чому я була така засліплена? Я думала, що ми в одній упряжці, а виходило, що ні. Чоловік вернувся ввечері наступного дня і спитав:

– Ти вже можеш мене вислухати?

– Так, кажи.

– Добре, ходи я тобі щось покажу.

І він повів мене на кухню, зняв з верхньої полиці глечик і витягнув звідти долари і євро.

– Ось інша частина грошей, я міняю на кілька валют аби не тримати все в одній. Це наша подушка безпеки, але тепер я не знаю чи можу тобі довіряти, бо ти мені не віриш, а віриш іншим.

Я не знала, що сказати, бо вже не знаю, кому вірити. Обидві сторони кажуть правду? Як ви гадаєте?

Автор Ксеня Ропота