В когось може день не вдатися, а у мене якось пів життя отак пішло. На носі п’ятдесята, а толку? Навіть не планую святкувати. Бо прийде Наталка і почне мене повчати, як я маю своє життя змінити чи своїм тішитися.

Та й почалося все банально – я купила плаття в інтернеті і воно на картинці було одне, а приміряла я вже геть інше. Гроші не малі, але ж не в тому річ – як тепер інше шукати чи в цьому йти до Наталі на день народження? Я ж раз хотіла прийти краще одягнена, ніж вона. І ще й придумала, що мала б сказати: «Ти в магазині таке гарне не купила, як я собі за пару копійок замовила». А тут отаке.

От і пожалілася їй, а та давай:

– Вічно ти отак вчиниш – ти хіба не знаєш, що скупий платить двічі?

– Та що я аж такого все життя роблю, що ти мені таке кажеш?

– Та чоловіка свого терпиш, хіба я не знаю, як тобі ведеться з ним, сама на нього жалієшся кожного разу. А я тобі казала – роботу зміни, квартиру розміняй і живи собі спокійно.

Ну, знаєте, як то легко все з боку казати, розміняй квартиру. Так наче все можна зробити чесно, а то й квартири не буде і грошей не буде. А Петро не такий вже й настирний, так, може годинами просити у мене гроші, але він мирний. Я вже його знаю, як з ним себе вести. А те, що робота у мене не прибуткова, то, знаєте, хтось має в школі працювати, всі тими блогерами бути не можуть.

Але Наталка не вгаває і каже мені:

– Слухай, тут люди собі няню шукають для дитини, то б пішла та в рази більше заробила. То тобі не з тридцятьма учнями горло дерти.

Мені нянею? Та я заслужений вчитель, а вона мені таке пропонує? Я собі те запам’ятала.

Поміняла сукню на іншу, яка мені була до лиця і прийшла до Наталі на свято. Вона, як зазвичай, хвалилася і хатою, і машиною, і чоловіком, і дітьми…

Всі аж мало не лускали від щастя, що яка то вже чудова Наталка, хоч її за образи клади. А мені набридло це все і я тоді й сказала:

– За тебе, Наталю, жінку, яка приловчилася і вчасно за Богдана заміж вийшла, що він твою дитину прикрив і все життя думав, що то його. Все життя на тебе працює і радіє тому – оце воістину треба вміти. За це й тост!

Гості замовкли, а Наталя вся зблідла.

А що? Це ж правда! Оця правильна Наталя в молодості ой як не правильно вчинила. Вона з самого початку така була – лиш би чимось похвалитися, от і вибрала собі хлопця міського, крутого, вилася навколо нього, а він її через якийсь час і покинув. Ми жили з нею в одній кімнаті і я все те знала. Що вони витворяють, але ми тоді дружили і я її до себе в село покликала, мовляв, розвіємося. І отак в селі вона на Богдана око й поклала, дала йому себе додому привести і не тільки, а потім вже й весілля… Та я в житті не повірю, що п’ятикілограмове немовля в сім місяців може бути. Але Богдан повірив і все життя на неї та на її доньку й пропрацював і ще й тішився.

То тепер хоч хай правду знає та ще відпочине від тих вічних заробітків, бо більше його вдома нема, ніж є.

Та я б мовчала, адже стільки років знала і мовчала, то й тепер би мовчала, але ж треба Наталі знати міру, досить когось вчити, як ти сама не ідеальна. Думаю, що ви б так само провчили таку людину, правда ж?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота