– Ти що? Нічого не розумієш? Це ж тобі натяк на те, що у нього є інша жінка.

– Ой, не сміши мене. Він мені вірний і нашому телевізору, навіть, телевізору вірніший.

– Ага, хіхікай, але, коли припече, то до мене не біжи за порадою!

Я тільки плечима стенула, бо вигадає кума, ще їй молодість в носі грає. Для мене головне сон, бо я лягаю спати о дев’ятій годині, бо просто не можу дотягнути й до десятої, мені очі злипаються. А чоловік буде й до другої і до третьої ночі сидіти і фільми дивитися.

Я не розумію, чому я маю не спати вночі, бо так прийнято в інших родинах? Я взагалі мріяла, що на пенсії робитиму все, що захочу і спатиму досхочу, хоч до обіду.

Але, як то буває, слово впало на грунт і давай проростати. Дійсно, ми з чоловіком вже давно живемо, як сусіди, не говоримо, хіба про дітей та онуків, не ходимо нікуди. Виходить, кума все вірно сказала – він десь отримує на стороні те, що хоче.

І що тепер робити?

– Давай ти йому напишеш повідомлення в соціальній мережі!

– Та він туди не заглядає, – впевнено кажу я, бо бачу чоловіка лише перед телевізором.

– А от і подивимося.

Я створила нову сторінку, поставила фото якоїсь жінки і давай чоловікові виписувати.

На мій безмежний подив, чоловік відповів і далі продовжував випитувати чи я заміжня, чи є діти та онуки. Почав розказувати за себе. І тут я вже готова була з качалкою йти до нього в кімнату, бо він рідній жінці того не розказує, що якійсь чужій вертихвістці!

Казав, що його поперек тягне і ще має різні негаразди, що не хоче йти обстежуватися і це в переписці на другий день! Та що є це коїться!

Отак, виходить, прийдеться мені йти з нашої квартир, бо ми поділимо її порівну, а мені тут так подобається. Вже я ніколи не буду пити вранці чай і виглядати у вікно, не буду підливати вазони на заскленому балконі, на моїй маленькій оранжереї.

Але кума наполягає, що треба його на гарячому зловити, бо все це не рахується. Я домовилася про зустріч і вирішила прийти та подивитися як він буде в те кафе заходити та як буде чекати на незнайомку.

Так, йде і з букетом квітів. Я мало за серце не вхопилася, бо мені квіти були, здається, на моє день народження і то не точно.

Заходжу я в кафе і сідаю за його столик.

– Що, Федю, нема коханої?

– Ти що тут робиш?

– Що-що… прийшла до тебе на побачення. Які квіти гарні, то мені?

– Так, а кому ж іще, – ніяковіє Федір.

– Не знаю, може, якійсь Інні?, – я назвала придумане ім’я тієї персонажки.

Чоловік аж голову втягнув.

– То ти маєш мені що сказати?

– Не думав. Що ти така підступна!, – випалив він.

– А я не думала, що ти як в приказці кажуть!

Отак я собі мирно жила та спала вволю, а тепер собі на свою голову отримала такий результат. Пішла я додому і залишила чоловіка з його букетом і його думками.

Наче й наробила кроків, а що далі – поняття не маю. Гримнули в коридорі двері і прийшов чоловік, постукав до мене, а я не відповідаю, бо ж у мене вже час для сну!

Підійшов і поклав біля мене букет, новий.

– Я просто вже й забув, як це з кимось жартувати, а тут ці повідомлення. І ходити нікуди не треба, а приємна розмова вже є.

– То до мене далеко йти?, – питаю я його, – І чого ти комусь іншому такі речі про себе розказуєш?

– Та бо не хочу тобі це казати. Думав, що сам якось справлюся. Ну, пробач!

Я пробачила, а що? Я хочу жити в своїй хаті в мирі і злагоді. А забаганки? У кого їх немає?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота