Я чомусь знала, що Євген буде чудовим чоловіком та батьком, от була впевнена, що він буде за мене горою, що любитиме все життя, що цінуватиме і буде вдячний за те, що я поруч з ним.
Я скажу так – я давалася любити і на початку наших стосунків була закохана. І як подумати, то я люблю свого чоловіка, але не як чоловіка, а скоріше, як друга.
Усвідомлення цього прийшло до мене рано, я тоді привела на світ нашого сина, Євген крутився навколо маляти, а я зрозуміла, що він не той з ким я хочу бути.
Але тоді я не наважилася піти, бо ж куди з дитиною та й причина яка – розлюбила? Мене б на сміх підняли, адже в нашій родині вважалося, що чоловік без шкідливих звичок – то вже щастя на все життя.
Далі за сином на світ з’явилася донька, так вже сталося, що чоловік не зважав на те чи я набрала чи ні, для нього я завжди приваблива жінка.
Він мене багато в чому підтримував, готував їсти, гуляв з дітьми, відпускав з подругами посидіти. Звичайний чоловік.
І ось мені сорок два, діти великі, чоловік звичайний, а мені ж вже хочеться чогось такого, щоб дух спирало, щоб пристрасть била через край, щоб жити хотілося.
І такий чоловік з’явився на роботі – новий керівник. Може, я б нікуди далі за мрії й не пішла, але вже дуже почав Борис Васильович на мене пильно дивитися та в кабінет запрошувати, щоб там ненароком поруч постояти.
Мені аж в вухах шуміло від його погляду, а як поруч стояли, то ноги підкошувалися. Якби він мене поманив, то я б без роздумів пішла до нього.
Але пропозиції не було, а мене докори сумління навідали, мовляв, як же так, чоловік тобі все життя був вірним, а ти отак за його плечима робиш?
І я вирішила, що це слушно і я скажу нарешті чоловікові, що пора вже нам розійтися.
Вирішила і тут намацала в себе невеличку гульку.
І тут мої думки вже в інший бік закрутилися – кинулася на огляди, а там і сказали, що треба кардинально справу вирішувати.
Рідні мене підтримали фінансово, а мій чоловік…
Мій чоловік був зі мною невідлучно, він бачив все, що з людиною в таких станах буває. Я була й худа, мов той бубен, поповніла, жовта, але незмінним був він біля мене.
Після відновлення вже й інші думки в голові, вже хочеться радіти всьому на світі, любити, спілкуватися, здійснити старі мрії.
А мені нічого й не хотілося, просто бути поруч з Євгеном, дивитися під пледом старі фільми, ласувати морозивом, просто сидіти в обнімку і мовчати.
Я таке пережила, що мені вже не хотілося ніяких пристрастей, а просто йти своїм шляхом з рідним чоловіком, який після всього побаченого не відвернувся від мене.
Тепер дивитися на керівника не можу, так мені через ті мої реакції на нього, наче я вже чоловіка підвела.
Вирішила звільнитися аби не тішити самолюбство цього жевжика.
Дякую Богу, що допоміг мені оцінити чоловіка, допоміг зрозуміти, що всі ці роки я його любила щиро і глибоко.
Якби треба було знову пройти такий шлях аби зрозуміти, як мені пощастило, то я готова все витримати знову.
Я десь читала, що то такі кризи віку у жінок і мені трохи від цього легше, що це ось таке діється з багатьма жінками, які сумніваються, як жити далі. А ви уявіть, що у вас обмаль часу і з ким ви його хочете провести і де, то й буде вам відповідь. Хіба я не права?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота