Я вирішила поговорити з дружиною Віктора відверто, ситуація й так буле не проста, я розумію, що вона прагне зберегти родину, але якщо стосунки давно втратили сенс, можливо, варто чесно подивитися на ситуацію і не триматися за ілюзії..

Я знаю про неї, вона знає про мене, Ми обидві знаємо правду, і, можливо, настав час подивитися їй в очі.. Я люблю його, а він мене – тільки це головне, тільки кохання ставить всі крапки над і.

З Віктором я познайомилася банально в кафе, не зводив з мене погляду, а це так приємно, коли тобі тридцять, відчуваєш себе молодою і гарною.

Подруга перша помітила, що він на мене дивиться і поспішила піти, коли Віктор підійшов.

– Все мені розкажеш в подробицях, – шепнула.

Він сипав компліментами і не ховав обручку.

– Між нами давно нема теплоти, – перехопив він мій погляд, – живемо заради доньки.

І погляд у нього став такий сумний-сумний мені одразу захотілося його обійняти, і запевнити, що в такого гарного чоловіка все буде добре. Обмінялися телефонами і стали переписуватися.

А далі вже й на каву ходили, так, по-дружньому. Без натяків на щось більше. А далі я закохалася.

Він якось цілий тиждень не писав, я знала, що вони їдуть на відпочинок, але я ввесь час тримала телефон у руках, чекаючи його «Привіт, красуне».

Більше я не хотіла його нікуди відпускати. Так минув рік, я була певна, що Віктор от-от мені освідчиться.

Справа в тому, що він не шкодував на мене грошей, чи якась сумочка, чи салон краси, чи нова куртка, чи абонемент в басейн – я все мала. Він міг просто так залишити гроші на продукти чи на оплату квартири.

Якщо чоловік стільки вкладає в тебе, то значить, нікуди не дінеться і скоро стане моїм чоловіком.

Проте, так минув ще один рік.

Між нами пройшла вже та гострота відчуттів, йому хотілося спокою і мені визначеності.

– Я не можу зараз піти, донька ще школу не закінчила.

– Але я хочу аби у нас була своя донька, Вікторе, скільки мені ще чекати?

– Скоро, люба, зовсім скоро.

І я наважилася прийти до тієї, яка все знає, але сама хоче мене перечекати. Я розумію, що вона від мене старша на десять років. Їй спішити нема куди, все у неї вже відбулося в житті. Але от я не можу чекати.

Я знала, де він живе і подзвонила у двері.

Мені відкрила жінка, яка виглядала втомленою, я відчула несподівану впевненість у собі.

– Ви до кого?, – спитала вона мене.

– До вас. Я люблю Віктора, а він мене, ви ж знаєте.

– Так, знаю, але не думала, що ти наважишся прийти.

– Як бачите. Думаю, вам варто його відпустити, щоб всі були щасливі. Ви ж теж не щасливі.

В жінки затрусилися руки.

– Я не була такою, я теж була гарна і гожа, ось подивіться!

І вона кинулася до шафи, де стояли альбоми, припалі пилом.

Там на мене дивився молодий Віктор і красуня дружина. Було кілька фото до весілля і саме пишне весілля, де вони щасливі і красиві.

А далі дитина і лише дитина. В жінки було втомлене обличчя на тих фото і зачасту там не було Віктора.

Я тут вирішила показати свої фото.

– Ось ми в басейні, ось я в новій куртці і платті, а це мої нові сережки. Вітя купив.

– Дивно, мені каже, що я нічого не маю вимагати, бо й так ніде не працюю, а в магазин вийти можна й в старому, – відказала жінка.

– Іноді ми самі дозволяємо собі терпіти те, що не варто терпіти. Можливо, настав час змін.

– А куди я піду. Я ж не маю куди йти. Ця квартира Віктора.

– Я не можу вирішити це за вас, але бажаю вам успіху.

Я пішла, намагаючись зберігати впевненість.

А ввечері мені не спалося. Раптом згадала, як від нас пішов тато, він забирав телевізор і холодильник, мама просила його лишити, бо вона не заробить на новий. Але він не звертав уваги, це було його і мало пригодитися в новій родині, там потрібніше.

Він не спілкувався зі мною, а я з ним, бо дуже довго пам’ятала, як дивилася не в телевізор, а на стіну, де висів килим з узорами, я уявляла, що то звірі чи люди в тих завитках. А потім мама щаслива принесла велетенський телевізор.

Кольоровий. То був бартер, він часто ламався і потім взагалі не можливо було його включити, бо пульт не працював.

А потім прийшов Віктор, він обурювався, що я пішла до його дружини, міряв кроками квартирку.

– Любий, це через те, що я тебе дуже сильно кохаю, – обійняла я його, – Давай поїдемо кудись відпочити, забудемо це все.

І він погодився. Дав мені гроші на тур, я мала все оплатити, але я віддала гроші його дружині.

– Візьміть. Хай це стане для вас стартом, – сказала я їй.

Далі я переїхала в своє місто, до мами, знайшла там роботу і забула з часом за Віктора, адже телефон я змінила так само. Я більше не шукаю стосунків з тими, хто вже має родину. Кожен робить свій вибір — і несе за нього відповідальність.