X

Минув сезон, а від Уляни ні слуху, ні духу. Вже вернулися жінки з села, що разом з нею були, а її нема. Тоді й прийшов до бабусі Анни розлючений чоловік Улянин Василь

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

У Юстини новий клопіт – коза привела козеня та не признає його. Що вже жінка не робила, і козу прив’язувала і в одну кучу ставила. Але та мов скажена тікає від дитинчати та не годує його.

Мале мекає та бігає за матір’ю, а вона втікає і ще й ногою покопує, коли маля зловчиться схопитися за вим’я.

– Що ти, Манько, геть здуріла?, – вичитує козу Юстина, – Не розумієш, що то твоє? Ох і нерозумна ж ти у мене.

Тепер треба виходжувати козеня і вже від нього залежить чи навчиться саме пити та виживе, чи його інстинкт не спрацює.

Хоч Юстина вже не молода, але такий випадок у неї перший, коли коза аж настільки боїться дитинчати.

Попоралася та за цими думками перейшла вона на себе.

– А моя ненька теж такою виявилася, – раптом усвідомила вона і потроху жаль на матір почав відступати.

Мати привела Юстину на світ зовсім юною і тяжко нудилася коло дитини поки її однолітки дівували та виспівували вечорами.

А вона мусила колихати верескливе дитя, яке всім не давало спати.

– Та воно вспокоїться чи ні?, – бурчав свекор.

– Ти мати чи хто?, – додавала свекруха.

– Та дай йому хай вже заспокоїться, – нервував чоловік.

А вона й не розуміла, що то з малюком робити та як до нього підступати. Єдине. Що рятувало – то її мати, яка мала їх багато, але сама дітей вколисувала і ніжним голосом і поцілунком. Лагідна була бабуся Юстинина і вона її маленьку бавила, поки її мати Уляна вирішила поїхати на схід України на заробітки.

– Привезу зерна, мамо,- казала вона, – То досхочу всього мати будемо і не буде мені свекруха допікати, що я без приданого.

– Їдь, Уляно, – не перечила мати, – Дитину я догляну, не переживай.

І стала глядіти та всьому лад давати, бо ніхто ще колгоспну роботу-панщину не відміняв.

Але минув сезон, а від Уляни ні слуху, ні духу. Вже вернулися жінки з села, що разом з нею були, а її нема.
Тоді й прийшов до бабусі Анни розлючений чоловік Улянин Василь:

– Виховали мені жінку, красно дякую! Й двох років не минуло, як вона вже іншого закортіла!

Виявилося, що Уляна не лише встигала сапати буряки, але й задивилася на тракториста Степана, який і відповів їй взаємністю. Поки бригада відпочивала від праці, Уляна купалася на ставах з Степаном.

І так їй те село полюбилося, що вирішила нікуди звідти не їхати, а про свою дитину й не згадала.

Всі ці роки Юстина думала, як це можливо – мати дитину і ніразу за все життя не приїхати та не сказати «Пробач».

Спочатку вона думала, що мати просто не хоче їхати, бо не хоче зустрітися з батьком.

На листи вона не дуже й розраховувала, бо мати не була письменною і вміла лиш своє ім’я писати.

Далі думала, що мати просто приїде раптово і забере її до себе, щоб жити далеко, в радості і щасті, їсти смачний білий хліб і смачненьку ковбаску. Від таких мрій аж в животі бурчати переставало!

Отак вона й росла, бабина онучка, не потрібна ні матері, ні батькові.

Василь через якийсь час одружився, але не взяв своєї дитини в нову родину.

Для Юстини життя не ставало ні кращим, ні гіршим від того, адже вона давно відвикла,що у неї є батько, якби діти не дражнилися, то їй би взагалі було не до таких питань, як «хто мій тато».
Її доля закинула в ніше село, далеко від дому. Там вона жила й працювала та виховувала дітей.

Долі в своєму житті не знайшла. Бо тінь матері падала й на неї, говорили, що яблуня від яблуні далеко не падає. А вона й не падала далеко від своєї бабусі-матері Анни, любила своїх діток, душі в них не чула, працювала для них і заради них.

Чоловік попався добрий, а вона віддячувала тим самим.

І ось тепер сидить і думає про свою козу Маньку і свою матір. Видно, не все природа вгадує.

Фото Ярослава Романюка.

K Nataliya:
Related Post