На всі закиди чоловіка я відповіла одним питанням, яке й дало відповідь на багато запитань, які останнім часом так турбували мого коханого.

Отож, у чоловіка на роботі з’явився новий співробітник і життя колективу стало фонтанувати на повну, то вони в гори, то вони в сауну, то на шашлики, а я вдома з дитиною маленькою.

А за таким відпочинком став чоловік і думати так, як цей новий колега і мені те все ставити до відома. Мовляв, вдома нічого не робиш, а я втомлююся, то ще й тобі маю з дитиною допомагати?

За ці три роки шлюбу я б ніколи не подумала, що чоловік може так мені сказати. Він сам наполіг на тому, що пора нам заводити дітей, бо обом по тридцять років і далі буде тільки складніше. Дитина у нас запланована і дуже бажана. Ми консультувалися щодо того як все зробити так, щоб визначити стать дитини, але щось нам не дуже це допомогло, бо хотіли першого хлопчика, а вийшла дівчинка.

Але ми були дуже раді, що є у нас донечка. Ми купали Настю разом. Чоловік залюбки з нею сидів, поки я готувала вечерю чи просто йшла в ванну. Майже рік такого ідеального життя, коли кожен день наповнений радістю нового відкриття для Насті і для нас – то почала усміхатися, то перевернулася то сіла і це все треба було сфотографувати.

Особливо, як мило вона спить, розкинувши ручки і ці прилиплі на чоло кучерики…

Коли ти такий щасливий щодня, то не дуже й зважаєш чи волосся в гульці і чи халат чистий, бо зазвичай вже його просто витираю та й усе. Дитина втомлювала мене і допомога Олексія була мені за велике щастя.

Наші батьки далеко, ми зустрілися в обласному центрі і вирішили залишитися в місті своєї юності, винаймаємо поки квартиру, але мріємо про свою.

Думали найперше купити квартиру, але діти ж важливіші і ось так чоловік один працює, а я з дитиною. Йому важко, тому я стараюся його менше навантажувати, але й мене можна зрозуміти – я так втомилася бути лишень додатком для Насті.

І саме в цей момент, коли вже ентузіазм нас обох був на нулі, коли обоє стомлені, то відкрилося друге дихання в чоловіка.

З’явився цей Владислав і в колективі почалися прекрасні часи для сильної половини, бо завжди у нього якісь заходи і задуми.

Коли спочатку Олексій ходив, то я не заперечувала, хоче людина розвіятися, але коли місяць безперестанних веселощів, коли два вихідні і то не зі мною та дитиною, то тоді питання – що це таке діється.

Раніше ми на вихідні скуповувалися на тиждень, а тепер це все маю робити я з візочком.

А чоловік каже:

– Чому ти не те приготувала, я це не буду їсти, воно вчора було.

Я спокійно пояснюю, що різноманіття тоді, коли куплено багато продуктів. А я в візочку не завезу пів багажника.

– Не знаю, інші ж справляються…

І те саме з побутом, щось не купила чи забула, знову про те, що от у Владислава дружина з усім справляється і ніколи його ні про що не просить.

Мені стало дуже цікаво, що ж це за така дружина.

– Може, у неї няньки чи батьки допомагають?

– Ні, він каже, що вони так само приїжджі і вона все робить сама.

Ні, в це важко повірити, що жінка і буде кожного дня фарбуватися, готувати вишукані страви, тримати дім в чистоті і ще й дитину сама виховувати. Це неможливо.

– Не знаю, – каже чоловік, – Владислав задоволений і дружину нам свою показував. Вона справді дуже гарно виглядає.

Мені дуже стало цікаво, як це таке може бути і я знайшла цю Дарину в мережі. Справді. Дуже гарна жінка, маленька дитина і розкішна квартира.

Багато фото з прогулянок і на жодній нема Владислава.

Невже це дійсно так?

Не напишу я незнайомій людині, як їй це вдається. Почала сама старатися і так протрималася тиждень, але Олексій вже й серед тижня не хоче сидіти з донечкою, не хоче гуляти, хоче сидіти перед екраном і все.

Я не впізнавала чоловіка. Пробувала різні підходи, але чоловік наче від мене відгородився. Він знав, що має бути по-іншому і я мала це зробити.

– Це твоя робота. Я вас забезпечую, – ось така була відповідь на всі запитання.

Мої зусилля він не помічав, страви були не смачні, в хаті безлад, дитина вередлива і я могла б уже той халат в квіточки викинути.

Коли ж і на наступні вихідні чоловік сказав, що поїде в гори, то я не витримала і написала цій Дарині.

– Ви мене не знаєте, але ваш чоловік ставить вас у приклад всім на роботі. Прошу – поділіться секретом.

Вона довго не відписувала. А далі написала таке, що я аж очі протерла. Бо цього не могло бути, невже все так просто?

Я подякувала Дарині за приділений час і стала готуватися до приїзду чоловіка. Халат змінила, попросила маму приїхати і побути з онучкою, поки я приведу себе в порядок. Я пішла і на зачіску, і на макіяж, купила нову сукню і стала чекати чоловіка.

Той аж видивився. Усміхнувся:

– Нарешті ти зробила те, що я від тебе хотів.

– Так, коханий, а тепер ти зроби те, що я від тебе хочу.

– Що саме?

– Ти маєш спитати свого Владислава, скільки його дитині років.

– До чого тут він?

– До того. Спитай, скільки його дитині років, і бажано з місяцями. Спитай, чи всі вона має щеплення, спитай, коли він возив її десь погуляти в парк, спитай, чи задоволена його дружина ним.

– Звісно, що задоволена!

– Ні, я хочу це чути.

Чоловік набрав колегу і почав питати те, щ я просила. На тому кінці проводу не знали відповіді на жодне запитання, бо «це не чоловіча справа».

– Все тобі ясно?, – спитав мене чоловік після такої розмови з Владиславом.

– Та більше ніж, – кажу йому, – Мені дивно, чого тобі нічого не ясно.

– Ти про що?

– Я про те, що Дарина покинула Владислава і він з нею не живе, дитиною не цікавиться і не забезпечує. Це їхня справа, але, коли ти хочеш перенести цей досвід на нас, то я хочу аби ти добре про це подумав.

Ми сиділи один навпроти одного і не впізнавали. Чоловік давно мене не бачив такою, а я його колишнім.

На наступний день він прийшов з роботи з квітами і сказав, що погуляє з донькою, поки я відпочину. Не знаю, що він зрозумів, як все було в колективі, але від багатьох я почула, що чоловіки знову стали такими, як і були до приходу Владислава. Скоро він звільнився, бо вважав, що колектив його не сприймає.

Сподіваюся, він так само зробить висновки щодо своєї родини, але мені головне, що ми знову стали собою.

Фото Ярослав Романюк

Спеціально для intermarium.news Ксеня Ропота