Вона просто вчепилася до мого сина, як та п’явка! Про яке одруження мова, коли йому лиш вісімнадцять років? Вона чи її батьки хоч мають крихту здорового глузду?

Я дуже прогресивна мама і впевнена, що інші мами хочуть аби їхні діти жили краще і якісніше, ніж ми. Я за те аби чоловіки одружувалися тоді, коли вони матимуть змогу забезпечити власну родину, а не тому, що у молодої вже пузо підпирає.

Це моя принципова думка.

Але виявилося, що не всі матері дівчат такої ж думки, як я і досі вважають, що вийти заміж в вісімнадцять – то якраз пора. А ще краще це все зверху припечатати зверху звісткою про швидке батьківство – ось тоді це точно на все життя і ваша стабільне проживання на шиї в чоловіка.

Мій Тимурчик – просто розумничок, геній можна сказати. Та він крім комп’ютера і програм в житті нічим не марив, поки не з’явилася в їхньому класі вона – Руслана.

Дівчина вчилася в сільській школі дев’ять років і вирішила піти довчитися в наше місто. А далі вирішила отак в місті зачепитися!

Спочатку вирішила прийти до Тимура аби він її підтягнув по кількох предметах, адже мій син відмінник.

Я як тільки її побачила в нас вдома, то просто одразу відчула неладне – вона аж очима розкидала по квартирі, хоч у нас абсолютно середньостатистична родина. Це ж в яких умовах треба рости аби ось на такі хороми в панельці спокуситися?

А Тимур перед її приходом ванну займає годину, не можливо в туалет збігти, все кричить, що зайнято.

Я собі постановила, що не дам цій особі шансу звести мою дитину, тому після обіду брала роботу на дім і ввесь час наглядала аби вони нічого ніде не робили.

То зайду раптово і чаю запропоную, то чи не голодні спитаю, а вони все ні та ні, і так старанно вчаться.

Далі все відбувалося, як в якомусь кошмарі – приходить ця Руслана і каже Тимурові. Що вона при надії.

Моя дитина в паніці і таки мені признався.

Я просто не можу себе пробачити, бо це я не впильнувала!!! Як таке взагалі можливо???

– Сину, я не розумію, як ви встигли, адже я ввесь час була вдома!?

Він лиш зашарівся, а я просто все зрозуміла про цю Руслану.

Для чого? Для чого так псувати життя собі і іншим??? То до одного додумалися. А до того, що будуть наслідки – ні?

Тимурчик вирішив, що одружиться з нею і вони разом будуть ростити дитину.

– На які гроші, Тимуре? Ти ще й не вступив у виш, а вже треба заробляти!

– Її батько каже, що може мене взяти на будову підсобником.., – каже мені він.

Ви розумієте? підсобником. Коли він може працювати в кабінеті і навчитися заробляти купу грошей, адже ІТ зараз шалено прибуткове – головне здобути цю професію.

На заручинах її батьки аж світилися від щастя, що донька вже прилаштована на все життя. а мені шматок в рот не ліз.

– Та що ви переживаєте. – каже її мати, – Я в дев’ятнадцять Русланочку на світ привела, то тепер як гарно буде, що я така молода мама.

– Я вважаю, що про діти треба думати тоді, коли їх можна прогодувати, – процідила я, бо я планувала Тимура з тридцяти років і ледве в тридцять три вдалося.

– Ой, Бог дає діти і дає на діти, – сміється вона.

Мені геть не до сміху! А ще Тимур заявив, що вони зніматимуть квартиру. А це знову гроші, яких у нього немає, у нас немає грошей аби прогодувати ще два роти.

Ось так ти плануєш життя, вкладаєш в дитину все в надії, що вона розвине свої здібності, свій розум, здобуде гарну професію…

А потім з’являються отакі дівчата, які просто знають як прилаштуватися і все – в їхньому світі все стає прекрасно. А кому не подобається – то сидіть мовчки.

Як мені з такою невісткою далі жити, коли мені аж горло спирає, коли її бачу?

Фото Ярослава Романюка.