Валентина сиділа навпроти мене за кухонним столом і обома долонями міцно тримала велику керамічну чашку із гарячим чаєм. Я бачила, що їй надзвичайно важко почати розмову, бо за ті двадцять років, що ми товаришуємо, вона ніколи не приходила до мене в такому розгубленому стані. Зазвичай Валя завжди вирізнялася виваженістю, вона вміла тримати під контролем будь-які життєві негаразди. Але цього вечора вона здавалася абсолютно беззахисною, втомленою власними думками.

— Надю, я роблю щось геть нерозумне, — нарешті тихо мовила вона, не піднімаючи очей від чашки. — Я власними руками перетворюю своє сімейне життя на суцільне випробування, і найгірше те, що я просто не можу зупинитися. Сергій уже не знає, куди від мене дітися і як поводитися.

Я уважно подивилася на неї й обережно спитала:

— Що саме сталося, Валю? Ви ж тільки восени так гарно відсвяткували тридцятиріччя вашого шлюбу. Перлинове весілля, стільки гостей було, діти й онуки вітали, квітами всю кімнату заставили. Збоку здавалося, що у вас панує цілковита злагода.

Валентина тяжко зітхнула і зробила невеликий ковток чаю.

— Отож бо й воно, що відсвяткували, — її голос звучав пригнічено. — Після того ювілею мене наче хтось підмінив. Я почала озиратися довкола, дивитися на те, що відбувається навколо нас, у нашому ж будинку, серед наших давніх знайомих.

— Про що ти кажеш?— перепитала я, намагаючись зрозуміти хід її думок.

— А ти хіба не бачиш, що коїться навколо? — Валя нарешті звівши очі, глянула на мене з гіркотою. — Подивися на нашого сусіда з третього поверху, Віктора. Вони ж із дружиною все життя прожили душа в душу, двох синів на ноги поставили, хату добудовували. А як тільки його дружина три роки тому виїхала за кордон на заробітки, щоб зібрати гроші для родини та на допомогу дорослим дітям, що відбулося? Віктор спочатку перші місяці сумував, сусідам розказував, як йому важко самому господарювати. А тепер що? Привів до помешкання молоду жінку. Його дружина там працює без відпочинку, переказує сюди зароблені гроші, думає, що робить благо для сім’ї, а він тут із цією молодицею ходить по магазинах, купує їй обновки та радує її дарунками. Увесь будинок про це говорить, а дружині ніхто слова сказати не наважується.

— Ну, Віктор завжди був трохи легковажним чоловіком, — зауважила я, пригадуючи його поведінку в молодості.

— Справа не лише у Вікторові, — заперечила Валентина, похитавши головою. — Згадай нашого кума Ігоря. Вони з Людою кумували у нас більше п’ятнадцяти років, на всі свята збиралися за одним столом. Його дружина Люда вирушила до сусідньої країни працювати, бо треба було сплачувати за навчання дітей у школі та інституті, купувати їм житло. І що в результаті? Ігор кілька місяців походив сам, а потім знайшов собі співробітницю з роботи. Тепер у них розлучення, ділять хату та майно, діти з батьком навіть вітатися не хочуть, Люда повернулася повністю виснажена. А згадай нашого давнього приятеля Богдана! Його дружина теж поїхала на кілька років, а він тепер по вулиці ходить із молодицею під руку її тримає, навіть не ховається від знайомих. І таких історій довкола — безліч! Жінки їдуть, стараються для родини, віддають усі свої сили, позбавляють себе відпочинку, а чоловіки тут залишаються самі, швидко знаходять собі молодших і забувають про все, що було створено за десятиліття спільного життя.

— Валю, але ж твій Сергій — це зовсім інша людина, — спробувала я її заспокоїти. — Він же від тебе ні на крок не відходить. Ви завжди разом, ти нікуди не виїжджала, працюєте поруч, вихідні проводите вдома чи на дачі. Він завжди про тебе піклується, допомагає по господарству. Навіщо ти рівняєш його на інших?

— Я це розумію головою, Надю, а всередині в мене все стискається! — з розпачем відповіла вона. — Коли я побачила, як легко чоловіки в нашому віці відсувають на задній план своїх жінок і знаходять їм заміну, почала щодня роздивлятися себе у дзеркалі. Бачу кожну нову зморшку біля очей, бачу сивину, яку вже важко зафарбувати, бачу втомлені очі. Я згадала, як ми піднімали дітей, як я недосипала роками, коли ми чекали на малого й потім коли вони росли, як багато працювала на городі та по господарству. На ногах жиляки повилазили від тяжкої праці, шкіра на руках стала сухою від постійного прибирання та прання. І мені здалося, що Сергій дивиться на мене тими ж очима, якими ті чоловіки дивляться на своїх колишніх дружин — як на щось застаріле та непотрібне. У мені поселилося відчуття, що я втрачаю привабливість, а навколо стільки молодих і незаклопотаних.

— І ти почала шукати приводи для підозр? — тихо спитала я.

— Вони самі почали мені вбачатися на кожному кроці, — зізналася Валентина. — Я почала влаштовувати йому перевірки. Куди б ми не йшли — до магазину, на ринок, у гості чи просто на прогулянку, — я стежу за кожним рухом його очей. Якщо повз нас проходит якась молода жінка, я миттєво повертаю голову й дивлюся на Сергія. І якщо його погляд хоч на одну секунду затримається на чужій постаті, всередині мене спалахує гнів. Мені здається, що він подумки порівнює мене з нею.

— І що ти йому казала у такі моменти?

— Мені соромно згадувати свої слова, — Валя закрила обличчя долонями, її щоки почервоніли. — З мого рота вилітали такі докори, яких я сама від себе не очікувала. Ідемо ми, наприклад, у суботу через паркову алею, вихідний день, сонце світить, а назустріч нам якась дівчина. Я одразу штовхаю його в бік ліктем і кажу: «Що, очі витріщив? Звісно, у неї ж ноги стрункі та довгі, не те що мої, які я відпрацювала за всі ці роки на роботі та біля хати!». Він мовчить, намагається дивитися в інший бік, опускає голову, а я зупинитися не можу: «Чого ти мовчиш? Сподобалася цієї талія? Вона ж дітей не носила, ночами не сиділа, от і має вигляд!».

— Валю, це ж дійсно дуже важко терпіти, — похитала я головою. — Людина ж просто йде вулицею.

— Спочатку він намагався переконати мене, що це все мої вигадки. Сідав поруч, брав мої руки у свої, пояснював, що любить мене, що ми пройшли через стільки важких років разом, що ми виховали чудових дітей і що йому ніхто інший у світі не потрібен. Переконував, що він дивиться просто перед собою і нікого конкретно не роздивляється, що його думки зайняті роботою чи домашніми справами. Але я його не чула! Мені здавалося, що він просто приховує свої справжні думки, що він просто намагається мене заспокоїти. Дійшло до того, що коли ми виходили з дому на прогулянку чи у справах, Сергій дивився виключно собі під ноги.

Валентина витерла куточками хусточки очі й продовжила розповідати, нервово стискаючи краї своєї кофти:

— Учора відбувся випадок, після якого мені хочеться крізь землю провалитися від сорому. Я повернулася додому трохи раніше, ніж зазвичай, бо нас відпустили з роботи на годину раніше. Тихо відчинила двері ключем, зайшла до передпокою, зняла взуття, повісила пальто і раптом чую, що Сергій з кимось розмовляє по телефону у вітальні.

— І що в цьому такого? — не зрозуміла я. — Він же міг розмовляти з ким завгодно по роботі чи з родичами.

— А те, як саме він говорив! — вигукнула Валя. — Він говорив таким лагідним, тихим, майже муркотливим голосом, якого я від нього не чула вже дуже давно.

— Ого, — промовила я, слухаючи її з великим здивуванням.

— Отож! — Валя сплеснула долонями. — У той момент у мене повністю відбирає розум. Усе, про що я думала останні місяці, всі мої найгірші побоювання та страхи в одну секунду здалися мені гіркою правдою! Я уявила, що він дійсно знайшов собі якусь молоду, що він називає її такими пестливими словами прямо з нашої квартири, поки мене немає поруч. У голові зашуміло, серце калатало так, що бракувало повітря. Я не стала чекати ні секунди, не стала розбиратися чи розпитувати, хто на іншому кінці дроту.

— І що зробив Сергій?

— Сергій просто застиг на місці з витріщеними очима. Він тримав телефон біля вуха і дивився на мене з таким здивуванням, ніби перед ним стояла не дружина, а людина, яка повністю втратила розум. А потім, не мовивши ні слова, увімкнув гучний зв’язок і простягнув телефон мені. Я схопила той апарат, готова вилити на слухавку весь свій накопичений гнів, і раптом чую звідти тоненький, дитячий голосок: «Дідусю, ти тут?»

— Це була ваша онучка? — перепитала я, щиро співчуваючи подрузі.

— Наша Марійка! — Валя знову закрила обличчя долонями.

— Оце так випадок, — мовила я, похитуючи головою.

— Мені було зовсім не смішно, — сумно мовила Валя. — Я стояла посеред кімнати з тим телефоном у руках і не знала, куди подіти очі. Повернула телефон Сергію і просто втекла на кухню. Чоловік подякував онучці за дзвінок, попрощався з нею, поклав слухавку, зайшов до мене на кухню, подивився мені просто в очі й тихо, без крику, спитав: «Валю, ми з тобою прожили тридцять років. Ми разом виростили дітей, чекаємо на нових онуків, пройшли через стільки труднощів. Невже ти справді вважаєш мене такою людиною, яка здатна все це перекреслити заради якоїсь дурості? Невже за тридцять років я не заслужив бодай краплі твоєї довіри?».

— І що ти йому відповіла? — спитала я.

— А що я могла відповісти? Мені було так соромно, що я слова не могла вимовити. У горлі встав клубок. Я просто розплакалася. Він підійшов, обійняв мене за плечі, пригорнув до себе, погладив по голові й мовив: «Я ж кохаю тільки тебе. Мені ніхто інший не потрібен. Перестань дивитися на чужі біди й прикладати їх до нашої родини. У нас своє життя, а у них — своє». Він мене вибачив, Надю. Він у мене добрий, терплячий, ніколи слова грубого не скаже. Але я тепер сама себе караю за цю дурість.

— Головне, що ти це нарешті зрозуміла, Валю, — сказала я, злегка стискаючи її долоню. — Буває так, що чужі негаразди створюють у нашій голові зайві страхи.

— Та розуміти я це розумію. Але як мені тепер повністю позбутися цього внутрішнього неспокою? Як навчитися знову просто жити і не шукати в кожному кроці чоловіка подвійне дно? Вчора була ця історія з онучкою, ми наче все з’ясували, поговорили щиро, він мене обійняв, а сьогодні вранці він знову збирався на роботу, вдягнув нову прасовану сорочку, і в мене всередині знову щось кольнуло. Я ледь стрималася, щоб не спитати, для кого це він так гарно вбирається. Це ж якась тривога, яка не дає мені спокою ані вдень, ані вночі! Я боюся, що якщо не зупинюся остаточно, то Сергієві просто урветься терпець. Жоден чоловік не витримає постійних підозр, стеження та безпідставних докорів. Підкажи мені, Надю, як мені бути в цій ситуації? Що ти мені порадиш зробити, аби повернути той спокій і довіру, які у нас були раніше?

Я подивилася на свою подругу і розуміла, що не знаю, що порадити. А ви б як вийшли з цієї ситуації?