Ми з чоловіком завжди вели активне, насичене життя, але при цьому мріяли про дитину. Отже, коли я дізналася про заповітну новину, у нашій родині було справжнє свято — ми з Миколою будували найрайдужніші плани.

Я уявляла, як моє рожевощоке диво сопе у ліжечку, а я, як мадонна, схиляюся над ним.

Насправді доня трохи скоригувала наші очікування — на світ з’явилася вона не надто здоровенькою і перші півроку не дуже нагадувала ангелочка.

Вона мало спала і багато плакала. Ми регулярно спілкувалися з лікарями і робили все можливе, щоб дитина зміцніла.

Рік безвилазно просидівши вдома, я почувалася матір’ю — героїнею. За плечима інститут, певний досвід, успішна кар’єра, насичене життя. І щастя, яке відчуваєш від спілкування з малюком, ні з чим не можна порівняти.

Коля працював за десятьох, щоб ми з Катериною ні в чому не знали потреби. Щоправда, вдома він мені допомагав мало, але й часу у нього на це особливо не було, тож я його не винила.

Але й він міг би мене зрозуміти, а не бурчати через розкидані по квартирі речі і поспіхом приготовлену вечерю з напівфабрикатів. Що мене дратувало, то це його здивовано піднята брова.

Я завбачливо питааа: “Може вареничків зваримо?”. Чоловік розчаровано зітхав. Та ще іноді згадував, які я раніше готувала борщі, м’ясні запіканки та сирники.

Одного дня я не стрималася і випалила: «Чим ти незадоволений? Я готую, не все, що хочеться, але ж готую?»

Коля надув щоки і заявив мені: «Я працюю як віл. І немає нічого дивного в тому, що я хочу ввечері прийти в чисту квартиру та повечеряти».

Я розлютилася ще більше: «Тобі, мабуть, здається, що у тебе найскладніша робота у світі, а я тут цілий день байдики б’ю. Спробував би кілька днів провести як я — я б подивилася на тебе».

Коля, не підвищуючи голос, спокійно сказав те, що мене доконало: Можливо ти забула, але я кілька разів залишався з Катюшею на цілий день. І нічого особливо страшного і непосильного в домашньому господарстві я не помітив, вибач!

Чути це було дуже прикро. Я розплакалася, грюкнула дверима і вийшла надвір. З цього дня атмосфера в нашому домі похитнулася.

Несподівано з’явилася можливість один раз на тиждень ходити на роботу. Все складалося якнайкраще: я могла вдихнути трохи забутого вільного життя, а дитина отримувала можливість переключитися з мами, що вічно миготіла перед очима. Ми домовилися, що допомагатиме нам свекруха.

Але, не встигнувши насолодитися першою радістю, я зрозуміла: закон підлості, здається, був придуманий спеціально для мене. Свекруха зателефонувала і сказала, що злягла з гарячкою. Коля погодився зателефонувати на роботу та взяти відгул.

Вранці я дістала забуті туфлі на підборах, взула їх, походила по кімнаті і зняла. Коли всі рекомендації були підготовлені, список заборонених для дитини продуктів прикріплений до стіни, а розетки закриті, я поцілувала сім’ю та вийшла з дому.

Назад поверталася дуже втомлена та голодна. Хотілося якнайшвидше обійняти сім’ю, щось проковтнути і впасти на диван. Не встигнувши відчинити двері, я з радістю почула дитячий сміх. Коли увійшла до квартири, як гадаєте, про що я подумала? «Ну чому в кімнаті такий безлад? Сиділи ж цілий день удома, невже не можна було трохи прибрати».

Але я знайшла в собі силу прикусити язика, розцілувати доньку та чоловіка.

Коля одразу почав розповідати, як Катерина вдень не хотіла спати, як вивалила на підлогу всі каструлі та сковорідки, як розмалювала фломастерами стіну в дитячій.

Чоловік не був оригінальним, запропонував мені пельмені, а це мене трохи розсмішило. Бумеранг, він такий. Ну і хай будуть пельмені. Коля ж стіл після обіду не встиг протерти. Звісно, що за день “легкість” домашніх справ не оціниш, але все ж.

Відтоді минуло багато часу, і я працюю вже повноцінно. Але в ті дні, коли чоловік повертається додому пізніше за мене, намагаюся все-таки навести в квартирі порядок і накрити на стіл. Я тепер добре розумію його!