Я хотіла бути щасливою вже зараз або в крайньому випадку – завтра після того, як мене кинув хлопець.

В ті часи виїхати за кордон можна було лише за викликом або вигравши Грін-карту і мені такий шанс випав.

Ми з Олегом зустрічалися вже два роки і я таємно мріяла про весілля, а він сам про це натякав, мовляв, як тільки закінчиш училище, то одразу одружимося.

І ось на четвертому курсі я заповнила анкету на Грін-карту і чесно скажу, що не вірила у те, що зможу виграти, адже так щастило лише одиницям.

Чи мріяла я побувати в США? А хто ж не мріяв, тим більше, що я вчилася на потоці англійська мова і педагогічне. Тішилася я виграшу страшенно, але Олег був категорично проти того аби я будь-куди їхала.

Він – хлопець з села теж їздив на заробітки, але мав уяву про жінку, що вона сидить вдома та має бюджетну роботу. А от щось більше – то вже жінка чоловіка не поважає.

Я йому намагалася пояснити, що просто хочу побачити світ, що я зможу заробити грошей на кілька років наперед.

Нагадаю, що тоді у мене була стипендія в дванадцять гривень, а пиріжок з картоплею коштував п’ятдесят копійок.

Я таки поїхала і мені не завжди солодко приходилося, бо це чужа країна і чужі правила, яких ти не те, що не розумієш, а просто ніколи не уявляла, що такі можуть бути.

Не пройшло й року. Як я дізналася, що мій коханий Олег одружився. Це було для мене таким потрясінням, що неможливо передати.

Все на чому трималися мої мрії і бачення мого майбутнього – воно рухнуло, розсипалося і пішло прахом.

Я заборонила собі плакати і вирішила, що маю негайно стати щасливою одруженою пані, фото якої мають Олега спопелити своїм щастям.

Довго шукати не приходилося, бо я й не шукала, а просто вхопилася за першого-ліпшого і вперед.

Чи варто казати, що родини не склалося? Виявилося, що мене дратують ті речі, які роблять його щасливим і навпаки.

Але ж я уже одружилася, що ж скаже Олег? Він не буде розчавлений моїм неймовірним щастям?

Побутує така модна думка, що треба на все подивитися під іншим кутом, змінити своє ставлення, змінитися самій. Чули таке?

Але ви перед тим маєте почути, що не треба кидати бісер перед свинями.

Теж дуже хороша приказка і чи не найголовніша.

Я, як розумієте, почала не з тієї премудрості і повністю себе перекроїла під потреби чоловіка аби Олег луснув від мого щастя, якщо не справжнього, то фотографічного.

Додому я висилала тисячі фото, де на всі зуби посміхалася біля чоловіка. Якого не могла терпіти, біля дому. Який взяла на свою позику, біля машини, яку теж взяла під свій кpедит.

Зарплатні Миколи, мого чоловіка, який теж був мігрантом, вистачало на їжу і комунальні, а основний вклад в родину робила я.

Не тому, що була така працьовита і не хотіла відпочивати, а тому, що мені вдома було гірше, ніж на роботі і я брала додаткові години, залюбки підміняла інших колег і брала роботу додому.

Після десяти років шлюбу з Миколою щось вже починало до мене доходити, але ще не остаточно.

Почали з’являтися думки, що не такий вже той Олег і був мені потрібний, щоб я отак десять років через нього псувала собі життя.

Що Микола не вартує навіть найменшого мого зусилля, бо він мене просто не розуміє. Це знаєте, як пояснювати людині, яка не розрізняє зеленого кольору, що перед нею салатовий відтінок. Це просто марна справа.

Поділ майна обійшовся мені чи не найболючіше, бо це все було практично за мій кошт. А прийшлося половину віддавати чоловікові.

Ой, Микола, молодець. Ні, він не одурив мене – я сама себе одурила і змусила так жити.

Він не змінювався ні перед одруженням, ні після нього. Він таким і буде.

Зараз я тримаюся лиш на тій другій приказці і намагаюся бути щасливою не для когось, а для себе. Вчуся це робити і признаюся, що не завжди виходить – звичка ще є, але я вперто стоятиму на своєму.

Фото Ярослава Романюка.