Я хочу спитати, що тут багато історій про чоловіків, які геть жінок не цінують. Чого ж ви, жінки, не цінуєте тих чоловіків, які вас люблять?

Які вас бережуть та жаліють, допомагають та ви все одно намагаєтеся цих чоловіків використати.

Я це знаю, бо бачу по своєму синові, який мав отаку жінку, гарну, нічого не скажу, але який тому результат?

Я з дитинства вчила свого Сергійка, що мені треба допомагати, тому моя дитина знала, що таке мішати тісто на млинці, перевернути котлети, коли мама вийшла з кухні, а вони пригорають. А далі він сам собі вмів і сніданок зробити і ще й нам картоплі почистити та посмажити.

І я не бачила в тому нічого поганого, бо чоловік жінці має допомагати, як і навпаки.

В мене він хлопець дуже роботящий і сам собі заробив на квартиру в місті, тому молоду дружину туди й привів. Правда, що женився вже в тридцять, а дівчина лиш на першому курсі університету була.

Я тоді лиш йому казала, що Ліда дуже гарна, навіть загарна для нього, а він казав:

– Мамо, вона ще й розумна до всього, я буду її берегти і вона мені буде добром віддячувати.

Я лиш мовчала та молилася аби у них все було добре. Знаю, що вона була до нього дуже ласкава і він не раз казав, що прийде з роботи, то на нього чекає і смачна їжа і в хаті чисто. А що мені ще треба, як мій син задоволений.

Але йшов час і я вже на онуків розраховувала, але нема.

– Сергійку, ти ж не молодієш. Та й Ліда скоро закінчить університет, пора й про дітей подумати.

– Мамо, вона ще молода. Та й сам знаю, що треба їхати за кордон аби дитину гідно забезпечити.

– А де ж ті всі гроші, що ти відклав?

– Мамо, та ж живемо… Та й Ліда хоче гарно виглядати і щоб ми для себе жили.

Господи… Як я молилася, але вже відчула, що щось тут не ладне.

– Лідо, коли ти вже нам онука подаруєш, – вже питала її прямо.

– Я ще надто молода, щоб фігуру собі псувати, – отак відказувала, а її матір лиш підтакувала.

Я впевнена, що мій сина робив свою частину сімейного життя, але й ти будь добра – роби свою.

Не знаю, як там було, але поїхав мій Сергій знову за кордон, а вона й далі собі в хаті та лиш фотографії виставляє, де вона з новою зачіскою, бровами, губами, нігтями. А мене аж пече.

– Лідо, а ти про роботу не думаєш?, – питаю її якось.

– Та яка робота? Ми з Сергієм порахували, що тієї зарплати, що я за місяць зароблю, він за тиждень заробляє. А я лиш собі нерви та здоров’я зіпсую з тими перекусами та навчанням дітей.

І що ви б сказали? Я до сина: як це так? Нащо тоді вчилася?

– Мамо, хай сидить вдома і мені буде легше і по грошах там не сильно вона мені допоможе.

То був поганий чоловік, скажіть мені? жінку тримав мов за образами!

І як вона йому віддячила? Він приїхав, а чужий хлоп в його хаті!

І вона ще сміла казати, що його любить!

Ви б бачили мою дитину – змарнів, став таким нервовим і вже нікому не довіряє.

Поїхав знову на роботу і вже який рік не вертається. Що я його прошу, що я його молю знайти собі добру дівчину – ніяк.

– Всі вони одинакові, – каже.

А мені серце крається, бо та Ліда вже собі нового чоловіка знайшла та фотографії з морів виставляє, де вона на всі зуби сміється, а моя дитина нещаслива та переживає.

Отак, а ви кажете, що чоловіків хороших нема. Як одна життя зіпсує, то вже іншій шансу давати й не хочеться.

Знаєте, старість дуже швидко приходить і всіх зрівнює, гарних і не дуже, то треба думати за молодості, що ти своїми діями робиш.

Фото Ярослава Романюка.