Забрала у мене сина та ще й забороняє йому до мене приходити! Знайома ситуація, свекрухи?

А все через що? Бо я надто добру дитину виховала і тому тим моя невістка Настя й користається.

Ні. Ромчик вже як є діти, то не кине родину, бо змалку знає, що таке відповідальність і як це рости без батька.

А та безсовісна цим лиш і користається.

Має мого сина за наймита, що на неї як той кінь працює і на її родину, а про рідну матір можна й забути?

Чи не так, Настуне? Що то є матері помогти, коли треба робити дядькові, братові, сусідові чи кумові?

Бо що таке мати – відпала і хай забуде, що під серцем носила та ночей не спала?

Що тягнула сама з самого малку та виховала тобі такого красеня та робітника?

Га?

Не правду кажу?

Совість ти маєш?

Була у мене золота дитина і як я тішилася, що росте мій син не лайдаком, а дитиною доброю, яка розуміє, що таке допомогти та підтримати.

Важко мені було, дуже важко і його ростити і хату будувати, але я змогла. Як він тішився, коли ми хату накрили та поставили вхідні двері!

– Мамо, то тепер ми будемо тут жити?, – захоплено оглядав нашу хату, – Так багато місця!

І було багато місця і на невістку теж, яку я вже собі з його школи призирала та думала, хто б любив мою дитину та підтримував.

Хто ж знав, що тебе наднесе в храм в наше село і мій син просто як заворожений став.

– Мамо, я буду Настуню сватати, – каже мені.

– Ромчику, то в нашому селі мало дівчат? Я її зовсім не знаю, – кажу йому.

– Я, мамо, знаю, вона хороша, – отак мені відповів.

Знаєте, якби я бачила, що вона його любить, що лагідна до нього, то я б дуже раділа.

Але де там.

На заручинах сиділа так ніс дерла, а на самому весіллі, коли сходиться молодий з молодою, то кроку не хотіла ступити перша.

Я вже тоді відчула, що не буде життя моєму синові.

І так і сталося – він пішов жити до неї і вона з нього зробила постійного робітника.

Він з-за кордону не вилазить, а вона тут собі живе та гроші тринькає.

Що мій син напередавався грошей – один Бог бачить, але толку від цього у них нема. Що я не прийду на храм чи коли він приїде з роботи – все те саме з хатою і оборою, лиш Настуня в обновках та золоті. І дітей на таке вчить, що гроші падають з неба і треба їх бігом використати.

І плакала я, і сварилася, але вже нічого змінити не можу.

А син як приїде, то може годину з дороги відпочине і вже треба його запрягти роботою, як не у себе, то по людях, бо «вони мені помагали, а я сама з дітьми».

А нею орати можна!

– Синочку, прийди мені шифер прибий, – прошу я його.

– Мамо, я не маю коли, – каже син.

І я бачу, що не має коли, що не тішить його таке життя, бо давно очі у нього такі сумні.

От вам і любов та уява про любов. Якби ж він її знав довше чи краще, якби знати її батьків – то якось би було вже видніше, яким те життя буде.

Недавно вже вона вибудувала величезну браму, яку переді мною й закрила на ключ і ще й на дорогу висварила, щоб я не приходила, бо то вже не мій син, а її чоловік.

Як так можна? Вона ж сама ростить синочка Віктора і не думає, що й перед нею отак двері закриють?

Ой, спам’ятайтеся, невістки, бо ви своїм чоловікам нігтики не обкусували та до чола не вставали по десять разів на ніч! Материні сльози просто так не падають!

Фото Ярослава Романюка.