Там в кафе мені здалося, що я побачила свого чоловіка. Звичайно, що це було неприпустимо і я почала хвилюватися та приглядатися, але наче не він. Проте, подальші події починають вказувати на те, що не все так просто.

Ми з чоловіком одружені десять років, новизна пройшла, виховуємо двох дітей і маємо один до одного купу претензій.

Недавно я вирішила почати жити щасливо і не чіплятися до чоловіка ні з розмовами, ні з обов’язками, ні з проханнями. Якщо сам здогадається – то добре, а як ні, то я ще жінка молода.

Так я собі постановила, бо вже дуже мій чоловік почав часто їздити у відрядження. Приїде і вже такий вдоволений, що так і хочеться йому пересолити страву.

Це вже не перший рік відбувається. Звичайно, що я пробувала й змінитися, купувала одяг та ходила по салонах краси. Але для мого чоловіка нічого не змінилося.

Я й до психолога ходила і та сказала, що я маю змінити своє ставлення, якщо не можу змінити ситуацію.

Звичайно, що це неможливо. Якщо вами нехтують, то ви ніяк не можете уявляти, що ви дуже цінна. Та й змінити ситуацію теж не можу, бо у нас діти, їм треба забезпечити майбутнє.

Тому я вирішила теж розвіятися, бо після салонів і перукарень на мене почали заглядатися інші чоловіки. Спочатку це для мене було дуже сміливим кроком навіть піти з кимось на каву, я оглядалася по сторонах і стільки отримала адреналіну, що мені вже не хотілося ніякого продовження.

Думала, що чоловік одразу все зрозуміє, але він не звертав на мене увагу.

Тому я з кожним разом заходила все далі і мені навіть сподобалося відчувати себе цікавою і гарною жінкою. Мій теперішній кавалер не пропонує мені нічого, окрім гарно проведеного часу і я тільки за. Він возить мене по ресторанах, купує дрібнички і квіти. Мені приємно і йому, то чом би й ні? мій чоловік теж вдоволений, отже, всім добре.

І ось після того випадку в ресторані, де мені здалося, що я бачила свого чоловіка, мій Остап почав до мене придивлятися.

– Ти змінила стиль? Нова стрижка? Ти ходиш на плавання?

У нього був день відкриттів, що його дружина змінилася і має купу інтересів, окрім дітей та роботи.

– Слухай, ми сто років разом не відпочивали. Що ти скажеш про те, щоб залишити дітей з батьками, а самим кудись поїхати?

– Я тільки «за», – відповіла я.

Ми так і зробили, поїхали на п’ять днів відпочити і це було справді так, як колись. Я бачила, що чоловік дивиться на мене так, як дивився, коли ми тільки почали зустрічатися.

Та й я подивилася на нього теж по-іншому. Справа в тому, що як чоловік, то він не на всі сто відсотків мені підходить, але як чоловік і батько дітей, то так, він тут справляється. Тому я думаю про те, що буду з ним і надалі, а от інший аспект можу собі легко забезпечити сама.

З того відпочинку пройшло кілька місяців і чоловік сидить вдома і не має ніяких нічних змін, але вже це мені не підходить, бо я б вже хотіла якось відпочити від цієї рутини. Як гадаєте, він через кілька тижнів вернеться до свого звичного способу життя чи ні?

Фото Ярослав Романюк

Автор Ксеня Ропота