Рая вважала, що їй несказанно пощастило, бо до неї залицяється справжній бізнесмен. Їй тільки двадцять, щойно закінчила училище, жила з дівчатами в малій гуртожитській кімнаті, розрахованій на чотири особи.

А тут своя велика двоповерхова хата, великий джип, квіти і подарунки. Хто не скаже «так»?

Її мама не могла їй і близько такого дати. Адже працювала медсестрою в амбулаторії, батько від них пішов давно.

А тут він виходить з квітами, цілує руку, заводивить у свою машину та везе в ресторан.

Рая ніяковіла, бо раніше дозволити собі таке не могла.

– Ти не звикла?

– Не дуже.

– Звикнеш.

Він говорив спокійно, без зайвих слів, ніби все вже вирішено наперед. Риті це подобалося. Здавалося, що поруч із ним можна не думати про завтра.

Рая стрибала від щастя і не оглядалася навколо.

А треба було.

Весілля зробили скромнее, тільки найближчі, біла сукня і музики. Мати Раї хвилювалася, але донька її заспокоювала.

– У мене все добре.

– Дивись, доню.

– Я доросла.

Спочатку жили спокійно. Рая вела дім, працювала, чекала чоловіка з роботи. Василь часто затримувався, але пояснював, що справ багато.

Коли зрозуміла, що чекає дитину, то щасливо застрибала – тепер у неї все так, як і має бути.

Проте, коли повідомила цю радісну новину Василю, то він лише вислухав мовчки.

– Ти впевнена?

– Так.

– Я не планував зараз.

– Але я хочу дитину, – здивувалася вона.

Він кивнув, але радості не було. Після цієї розмови між ними з’явилася напруга, якої раніше не відчувалося.

Невдовзі з’ясувалося те, про що Василь мовчав. У нього вже була дитина від першого шлюбу. Дівчинка слабка, часто потребує лікарів. На це йшли великі гроші.

– Чому ти не сказав?

– Не бачив сенсу.

– Я ж твоя дружина.

– Тепер знаєш.

І після цих слів з’явилася перша дружина з донькою.

– У мене справи, а ти й так вдома, то приглянеш за нею, – казала і йшла собі.

Рая вражено дивилася на чоловіка, а той лиш плечима стенав:

– Це ненадовго, – сказав Василь.

– Мені не хочеться з нею няньчитися!

– Я не маю часу, а ти моя дружина, тому зроби мені таку ласку.

Трохи ситуацію прояснила свекруха, яка прийшла раптово і побачила онучку, було видно, що вона любить дитину, як і та її.

Вона й розповіла, що Галю просили подумати, не поспішати, натякали, що буде непросто. Вона слухала, але рішення не змінила.

Василь зустрів її з пологового без тепла.

– Допомоги не проси.

– Я й не прошу, – казала Галя.

– Гроші дам. Але сидіти з дитиною не буду.

Невдовзі вони розійшлися, Василь не хотів більше їздити по лікарнях, а далі зустрів Раю.

– Він переживає аби не було знову того ж.

– Я зрозуміла. Дякую, що розказали.

На щастя Рая привела на світ чудово дівчинку, полюбила її всім серцем і не розуміла, чому чоловік такий насуплений.

А стосунки в сім’ї стрімко псувалися. Мати першої дитини постійно телефонувала, приїжджала без попередження.

– Нам треба в лікарню.

– Грошей не вистачає.

– Це ж твоя дитина.

Гроші, які Василь відкладав, часто йшли туди.

Рая мовчала, але всередині було важко, бо це були гроші на її доньку теж.

А далі вона вже й ближче познайомилася з Галею, колишньою дружиною. Жінка була різка і видно втомлена, вона часто залишала у них доньку, хоч Рая ледве справлялася зі своїм материнством.

– Так не можна, – сказала Рая.

– А що такого?

– У мене мала дитина, я не справлюся з двома.

– Оля не завдає клопоту, – відказувала вона і пропадала.

Рая якось зрозуміла, що дитина вже тиждень щодня у них, Василь не підходить ні до Олі, ні до їхньої Вікторії, відсиджується за телефоном чи ноутбуком, а вона валиться з ніг.

Далі Галя почала ночувати, наче через те, що донька хоче побути біля татка. І в такі дні Рая на всіх готувала, прибирала за всіма і ще й мала про свою дитину дбати.

Вона спробувала пояснити ситуацію чоловікові.

– Ти нічого не бачиш?

– Не перебільшуй.

– Мене просто не чують.

– Ти знала, за кого виходила.

Згодом Рая зрозуміла, що її поступово виживають з квартири. І одного дня, коли Василь був на роботі, вона зібрала речі і поїхала додому.

Він не шукав її. Лише після подання на виплати приїхав і влаштував сварку.

– У мене дитина слабка, а ти втекла.

– У тебе є ще одна.

– Здорова.

– Це теж твоя дитина.

– Ти сама вирішила.

Після цього він поїхав. Допомога була мізерною, хоч він і мав статки.

Мати зустріла доньку не весело, але слів «а я тебе попереджала» не було.

Вона влаштувалася на роботу в садок, Віку в ясла, мама помагала і якось потроху вона ставала на ноги.

Платили небагато, зате була поруч з дитиною. Додому поверталася втомлена, але спокійна.

Одного разу в садок прийшов новий сторож. Андрій. Мовчазний, простий, без показної важливості. Він допоміг Раї донести відро з водою.

– Дякую.

– Нема за що.

Потім ще раз допоміг. І ще. Розмовляли коротко, про справи, про погоду, про дітей.

– Важко самій?

– Буває.

– Якщо треба щось, скажи.

Помагав запастися картоплею на зиму, підвозив до лікарні, коли Віка хворіла, купував її улюблену каву і для неї це було цінніше, ніж оберемок квітів.

З часом він став заходити. Донька Раї звикла до нього, сідала поруч, тримала за руку.

– Можна я ще прийду?

– Можна.

Він не обіцяв, не поспішав. Просто був поруч. Коли Рая захворіла, він забрав дитину з садка.

Василь з’явився ще раз. Подивився на неї, на дитину, на Андрія.

– Ти добре влаштувалася, – скривив губи.

– Я живу як хочу.

– Я хочу бачити доньку.

– Після того, як виплатиш їй все, тоді приходь.

Він обернувся і поїхав.

Андрій залишився. Без гучних слів і обіцянок.

Він просто був у цьому домі.