Вона мені навіть не свекруха, я так і не вийшла заміж за її сина. Коли він ішов до шлюбу з іншою, я була в пологовому і приводила на світ його сина. Але його мати телефонує мені, а не його дружині і я знаю, що вона буде мене просити, адже вона самотня і її нема кому доглядати.

Я підняла слухавку і сказала:

– Добре, я приїду.

Дорога була не близька, за вікном накрапав дощ і краплі злітали з лобового скла машини знизу вверх, наче поверталися назад на небо. І я теж верталася назад, тільки от не знала чи варто вертати назад стосунки.

Коли я їхала з цього села, то була певна, що ніколи назад не вернуся. Ми посварилися з Ігорем, я прийшла сказати, що чекаю від нього дитину, а він прийшов мені сказати, що його друг розповів йому, що зі мною зустрічався пару разів, вів мене додому.

– Тепер я не знаю чи ти правду мені кажеш за дитину!

– Але це нісенітниця, – я не знала, як його ще переконати, – Я люблю лише тебе і дитина твоя.

– Ні, я не дам себе дурити, – його неможливо було переконати, – я б тобі пробачив, якби ти гуляла з кимось, але з моїм другом? Як ти могла?

– Але я кажу тобі правду!

– Я тобі вже не вірю.

І ось я горда вирішую їхати геть, думала почати життя в місті, купити квартиру, виростити дитину і через багато років сказати йому: «Подивися, це викапаний ти».

Але життя показало мені, що мрії лише мрії. Грошовитої роботи у мене не було, знімала з колишньою одногрупницею однокімнатну квартиру, вистачало лише на найпростішу їжу, якби не батьки , які з села передавали продукти, то й не знаю як би жили. Батьки мені не допомагали грошима, мама казала, що вона мене попереджала, що з хлопцями до весілля треба строго, тато не розмовляв зі мною, бабусі і дідусі вважали, що я родину осоромила.

Ось так я жила з Інною з дня на день, вона мені стала за сестру, за рідню і за рятівницю. Коли мені важко було працювати, то все впало на її плечі. Вона сердилася.

– Я вже пів року собі нову помаду не можу купити, таке враження, що це я твоя родичка.

– Інусику, я не знаю, що б я без тебе робила, – дякувала їй я.

– Знаєш, люба моя, без тебе ти собі ото дитя на світ привела, чому я маю твої проблеми вирішувати?

Але саме її невдоволення й привело до нинішніх подій.

Інна поїхала до Ігоря, вірніше, вона поїхала до моїх батьків, вишпетила їх, сказала, що вона чужа людина, знає мене лиш пару років, але має совість не відмовитися від допомоги мені.

– А ви їхні родичі, стільки років були разом і ви отак її кидаєте в скутну хвилину?

А далі вона пішла до будинку Ігоря і не застала його, зате застала його матір. І їй так само сказала, що кинути мене в таку пору, то геть не далекоглядно.

– Хто там знає, як ваше життя складеться, а у вас вже готовий онук є, подумайте добре, хто вас на схилі літ доглядатиме.

І ось через багато років свекруха й подзвонила мені:

– Таню, Ігор з дружиною за кордоном, вже не вернуться, нема мене кому глядіти, а сил моїх вже нема. Може, переберешся до мене?

– Добре, Маріє Дмитрівно, я приїду до вас, – сказала я.

І ось я в дорозі, їду і згадую.

Коли я була в пологовому, то Ігор женився, на виписці мене зустрічала з квітами Марія Дмитрівна з чоловіком та мої батьки. Вона помагала мені з грошима ввесь цей час, допомогла купити квартиру, де була кімната для Інни, доки вона не вийшла заміж.

Я так само одружилася з гарним чоловіком, але його недавно не стало. Син женився, а я наче стала на роздоріжжі – наче й до пенсії ще сім років, але так хочеться вернутися додому, в молодість.