Інколи матері не дають життя, а його позичають, а потім вимагають плату.

Ніна була моєю однокласницею, як була, вона рідко приходила в школу, бо не мала взуття, особливо взимку, а ще мала багато молодших сестер та братів, яких треба було няньчити, а потім і матері в полі допомагати.

У її матері Марії було десятеро дітей, а Ніна була найстаршою, тому не дивно, що її роль була бавити всіх молодших діток, треба ж було і їсти дати, і пильнувати аби з ними щось не трапилося.

Марія хоч і мала чоловіка, але стільки ротів попробуй прогодуй. Сам чоловік в усьому винуватив дружину, що вона йому тільки дітей приводить.

Після останньої дитинки здоров’я в жінки погіршилося, тому ще більше лягло на плечі Ніни.

Хоч вони й жили бідно, але були дуже дружні – один за всіх і всі за одного.

На жаль, освіту молодші здобували через брак освіти у старшої Ніни, вона навчилася тільки писати своє ім’я і до кінця своїх днів знала дитячий віршик, який я давно забула.

Але Ніна мала такий голос, що я вам не можу передати… Людина завмирала, коли чула той голос, такий глибокий і водночас ніжний, вона співала своєю струдженою душею, а пам’ять таку мала, що могла почути пісню і одразу її повторити. Ніколи б не сказав, що ця дівчина малописьменна.

Про голос Ніни в селі знали, бо вона співала на всіх совіцьких святах і не один гість сидів з роззявленим ротом, а голова колгоспу сяяв від радості, і давав Марії премію у вигляді мішка крупи для домашніх тварин.

Наш директор школи вирішив, що такий голос не має пропадати на колгоспному полі і якось привіз на сільське свято з міста викладача з музичного училища. Той був просто вражений і не міг повірити, що такий голос отак пропадає.

Мені сама Ніна розказувала, що той викладач мало не плачучи просив її матір аби та віддала її вчитися до міста. Але мати була категорична:

– Яка співачка? Моя Ніна дівчина роботяща та проста. Нема чого їй робити в місті. Отак мені з дітьми допоможе та своє щастя тут в селі знайде. Така її доля.

Вчитель просив її одуматися. Далі сам говорив з Ніною:

– Ви ж розумієте, що з таким голосом ви можете співати на великій сцені і люди будуть платити гроші аби вас почути!

Ніна відмовила майже тими ж словами, що й мати, але насправді вона знала інше.

– Розумієш, Людо, я нічого не маю ні обутися, ні одягнутися… Який би я голос не мала, але як мені в люди вийти? Я так того соромилася, що він мені каже за голос, а в мене ноги босі і заляпані болотом…

Ніна залишилася жити в селі і виховувати своїх братів і сестер. Вона вийшла заміж в цьому ж селі за звичайного хлібороба і привела на світ четверо діток.

Вона зробила все можливе аби її діти ходили в школу і мали добрий одяг. Вона забезпечила їм і освіту і ніколи не примушувала до своєї роботи.

– Нехай вже в цьому житті я за всіх набідуюся, лиш би їм було легше, – говорила мені, коли я їй казала, що не бачу доньок на городі.

– Ой, дивися, бо ніхто тобі «дякую» не скаже, – говорила я їй, а та лиш рукою махала.

Потім ми з нею співали в церковному хорі, її голос було чути й на службах і на похоронах, на Коляді… Чудовий голос…

А що діти – та такі як усі, приїжджали, коли вона вже була немічна, але ніяк з села їхати не хотіла.

– Я за молодості місто не любила, а тепер чого буду туди їхати?

Мене ще Бог на світі тримає, а її вже нема. Тепер багато по телевізору показують співаків, що деколи дивуєшся, що то вони співають. І тоді я за щораз кажу:

– Та ви Ніни нігтя не варті!

Отак, була б вона співачка знаменита, якби не мати та не бідність.

Фото Ярослава Романюка