Коли зараз нас знову хочуть впхати в есесерію, в мене й досі перед очима совіцькі капрони.

Ті капрони, які могли вмістити тонну цибулі, але ніяк не могли втриматися на поясі.

Мало того, що вони могли продертися і будь-який момент самі від себе, то так само сповзали з ніг і утворювали на коліна ефект розтягнених чоловічих рейтузів.

Отака совіцька пара перед моїми очима – обвислі на колінах райтузи і обвислі на колінах колготки.

Приходилося знаходити вихід і з такої ситуації, тому ми робили так – на колготи одягали дуже цупкі сподні, щоб вони тримали їх замість пояса.

І ось настав той день, коли такий метод дав тріщину на мені.

Ніщо не відчувало біди – стою я на зупинці в усій красі – синя підводка на очах, поплювала на туш та зробила собі ефект накладних вій, припудрила цю всю красу і напахнилася незабудками і стою чекаю автобус.

На тому рейсі заходив дуже симпатичний хлопець, тому я старанно себе огледіла, щоб виглядати просто неймовірно.

Раптом, побачила ниточку, яка стирчала.

«Ну ось так завжди», – подумала я про себе, бо вже й автобус завиднівся і нитка так невдало вилізла.

Я її одним ривком витягнула і вже ступаю ногою на сходи автобуса.

Аж тут…

На підлогу паде мій «пояс», просто перед вражені очі того красеня, для якого я так марафетилася.

Ви собі не уявляєте того погляду: очі захоплено дивляться на мою зачіску, яка взагалі не рухається завдяки пиву, на мій макіяж, далі опускається нижче і очі стають просто круглі…

Що тут сказати?

Я швиденько «пояс» ногою скинула за автобус і вже не знаю, що подумали ті люди, які той рух побачили!

Настрій мені зіпсувався не лише на один день, а на все життя.

Зрозуміло, що тим рейсом я більше не їхала ніколи. а того хлопця так і не зустріла.

Але тепер я ще от що думаю – для нього певно виявилося загадкою, як на мені були таки ті капронові колготи?

Фото Ярослава Романюка.